Скандальний допис у Facebook поки що (бо вже зʼявилися постанови про її звільнення) заступниці голови комітету ВР із нацбезпеки, оборони та розвідки Марʼяни Безуглої, де вона прямо закликає до відставки головкома ЗСУ Валерія Залужного за відсутність плану війни на 2024 рік, спричинив ефект бомби. Навіть колеги Безуглої за фракцією “Слуга народу” та комітету не стали на її захист. Дехто назвав її подальше перебування в комітеті загрозою нацбезпеці країни. Інші нардепи з СН дописували у Facebook, що іноді краще мовчати, ніж говорити.
Це вже не вперше дописи чи заяви Безуглої призводять до великого скандалу. Проте цей її допис грає на руку ворогові й лише підігрів підозри про напруженість, яка може існувати між політичним і військовим керівництвом країни, що всі без винятку журналісти, експерти й дипломати, які працюють на міжнародному треку з нашими союзниками, намагалися спростовувати, особливо на тлі підбиття підсумків літньої контрнаступальної кампанії Сил оборони України, яка, вочевидь, не досягла своїх першочергових цілей.
Можна скільки завгодно закидати військовим, що вони не мають плану війни, але без зброї особливо не повоюєш, надто – не дійдеш до Азовського моря, щоб перерізати Росії сухопутний коридор із Донбасу до Криму. Саме про цю мету контрнаступу активно писала американська преса. Ніхто із впливових західних експертів та аналітиків і не приховує, що Україна отримала мало зброї, та ще й із запізненням. А от снаряди, дрони й деякі інші види озброєнь від Ірану, Північної Кореї та, можливо, Китаю, Росія отримала якраз вчасно.
І це справа саме українських політиків і дипломатів “вибивати” у Заходу цю зброю. Бо під кінець другого року повномасштабної війни для наших партнерів і союзників досі не є очевидним, чому вони мають озброїти Україну до повної перемоги над Росією. А допис Марʼяни Безуглої лише підігріває ці сумніви, як і спроби схилити Україну до переговорів із Росією. Можна скільки завгодно гадати, робила цей допис пані Безугла сама чи за чиєюсь вказівкою, але тези про відсутність чіткого плану війни, як гарантії продовження військової та фінансової допомоги з боку США, все частіше лунають із Вашингтона. Умовно, скільки територій ми звільнимо за $61 млрд, які Адміністрація Байдена просить для України у Конгресу на 2024 рік. Хоча доречніше це запитання було б адресувати саме США – як вони бачать перемогу України та що вкладають у фразу про “підтримку так довго, як це буде потрібно”.
Саме тому в цьому тексті ТСН.ua розкаже про настрої, які панують на Заході, надто у США. Про що пише їхня преса та аналітики? Чому там знову кажуть про переговори з Росією? Які аргументи висувають? І, що найголовніше, чому небезпечно шукати винних всередині країни та перекладати всю повноту відповідальності на військових, якщо це було метою допису пані Безуглої, за недосягнення першочергових результатів контрнаступу.
Глухий кут: чому Україні не дають зброю
Вже місяць на Заході лунають голоси про переговори з Росією, до яких Україну штовхатимуть наші союзники, передусім США та ключові країни ЄС. Спершу про це ще на початку листопада повідомив американський телеканал NBC News, про що вже докладно писав ТСН.ua. Минулого тижня про це також публічно сказав міністр закордонних справ Литви Ґабріелюс Ландсберґіс. За його словами, Україну, яка не отримує необхідних для перемоги зброї та боєприпасів, можуть підштовхнути до переговорів із Росією.
І це в той час, коли Путіну вдалося перевести російську економіку на воєнні рейки – наступного року витрати на війну сягнуть 40% бюджету РФ. А наші партнери не хочуть вкладати інвестиції у свої оборонно-промислові комплекси (ОПК), аргументуючи це тим, що вони не перебувають у стані війни, тому не зможуть пояснити своїм суспільствам збільшення видатків на виробництво зброї.
“Це має комічний вигляд, коли ми бачимо, що Північна Корея допомагає Росії більше, ніж ЄС Україні”, – додав Ґабріелюс Ландсберґіс.
Потім про “новий таємний план” США та Німеччини написав німецький таблоїд Bild. Мовляв, Вашингтон і Берлін хочуть змусити президента Зеленського до переговорів із Путіним, використовуючи постачання зброї як елемент тиску. Тобто союзники, за версією видання, мають намір постачати Києву рівно стільки зброї, щоб Сили оборони України змогли утримати нинішню лінію фронту, проте не звільнити окуповані Росією території.
Головний аргумент “за” щодо переговорів із Росією, який можна побачити в західній пресі, колонках і статтях авторитетних експертів, а також за зачиненими дверима на різних заходах, – незначні здобутки літнього українського контрнаступу. Звісно, паралельно всі кажуть і пишуть, що дії Сил оборони України були дуже успішними на морі. І це правда, бо ми змусили російський флот забратися із Севастополя та Керчі. Проте на землі, як кажуть наші західні партнери, дії української армії не були такими вдалими. Там сумніваються, чи зможемо ми взагалі просунутися далі, наприклад, наступного року. Тому, на їхню думку, можливо, Києву варто подумати про переговори з Москвою.
Водночас наші західні партнери чомусь не додають, що, по-перше, Україна не досягла значного прориву на землі під час контрнаступу, бо отримала зброю дуже пізно і зовсім не в тих обсягах. По-друге, штовхаючи Україну на переговори, Путін досягне двох своїх головних цілей: отримає час на переозброєння та підготовку до ще одного, потужнішого нападу, та зменшення чи навіть повну зупинку постачань озброєнь до України. Бо наївно думати, що Захід збереже об'єми й темпи постачання нам зброї, щойно ми сядемо за стіл переговорів із Росією.
Під час відкритого онлайн-заходу, організованого Atlantic Council, колишній посол США в Україні Джон Гербст прямо сказав, що через брак зброї та боєприпасів, які до того ж надходили дуже повільно, український контрнаступ на землі не був таким успішним, як на морі. Саме це й дало росіянам час створити “лінію Суровікіна” – комплекс замінованих полів, фортифікацій та окопів, які дуже важко пройти. До того ж, як виявилося пізніше, від часів Другої світової наші західні партнери просто не виробляли так багато сучасної інженерної техніки для розмінування, яка потрібна Україні у великій кількості. ТСН.ua публікував низку інтервʼю із західними експертами та колишніми військовими, які про це розповідали.
Атака на військових: треба більше роботи зі США
У великому тексті про подальші сценарії розвитку подій ТСН.ua уже писав, що заради потреб України ключові європейські країни не хочуть ризикувати своїми контрактами із третіми країнами та збільшувати виробництво зброї. Наприклад, до березня 2024 року ЄС не встигне передати Україні обіцяний 1 млн артилерійських снарядів. Хоча, за словами єврокомісара з питань внутрішнього ринку Тьєррі Бретона, до наступної весни виробничий потенціал ОПК ЄС сягне мільйона артилерійських снарядів на рік, навіть 1,3–1,4 млн. Водночас Росія наступного року планує виготовити 2 млн снарядів. Порівнюючи з минулим роком, Москва вже втричі збільшила виробництво ракет, а “Шахедів” отримує чи випускає (локалізувавши виробництво у себе) до тисячі на місяць.
А через початок війни Ізраїлю проти ХАМАСу постачання до України боєприпасів калібру 155 мм впали на 30%. Про це писали Bloomberg та ABC News, хоча Пентагон і спростовує. Київ зіткнувся з дилемою, коли інформаційно, політично й геополітично підтримка Ізраїлю для США виявилася важливішою. Все це посилюється гострою політичною кризою в Америці. Конгрес досі не схвалив федеральний бюджет на 2024 рік, де для України передбачений значний пакет військової та фінансової допомоги (щомісяця США надають Україні трохи більше $1 млрд прямої бюджетної підтримки).
Саме тому українські політики, дипломати та військові мають скоординувати свої зусилля, щоб переконати наших західних партнерів, передусім США, чому вони мають продовжити підтримувати Україну, а не йти на поводі у Путіна, потрапляючи в його пастку довгої війни на виснаження. Адже доволі правильно вказує видання The Hill у статті про стратегію Адміністрації Байдена про підтримку України “так довго, як це буде потрібно”, що вона зіграла проти демократів. Республіканці, особливо трампісти, дуже успішно цим скористалися, маніпулюючи, що Україна отримує від США забагато грошей, більшість з яких насправді залишається в самій Америці.
Найцікавіше з цією передвиборчою пасткою у США те, що, за даними опитування Economist/YouGov, Володимир Зеленський (46%) у США популярніший, ніж Джо Байден (44%) і Дональд Трамп (43%). Водночас рівень підтримки американцями подальшої допомоги України падає, особливо серед виборців Республіканської партії. Це свідчить про те, що трампісти дуже вдало використали це проти демократів. Проте Україні від цього, звісно, не легше.
Як українські, так і західні військові повторюють: це війна технологій, і хто першим отримає потужну зброю перемоги, той і матиме перевагу на полі бою. За словами колишнього верховного головнокомандувача союзних сил США та НАТО в Європі, ветерана війни у В'єтнамі, генерала у відставці Веслі Кларка, технології змінюють те, як країни ведуть війни, і найбільшим полігоном для випробування цих нових стратегій, тактик і систем є Україна. Логічно, що Захід має бути зацікавлений у передаванні Україні таких збройних технологій. Саме про це й писав головком ЗСУ Валерій Залужний для The Economist.
Україні потрібна зброя перемоги. Проте рішення ухвалюють політики. І саме в політичних та експертних колах на Заході ця стаття Валерія Залужного викликала ще більше сумнівів у здатності України вести успішний контрнаступ. Багато хто тепер за зачиненими дверима порушує питання, мовляв, навіщо нам витрачати такі шалені ресурси на війну (а через великий попит ціни на виробництво тих же боєприпасів злетіли в рази), яку Україні однаково не виграти. Дуже часто в розмовах із західними експертами можна почути, що все закінчиться радше замороженим конфліктом, а не перемогою України. Саме тому ми зараз більше працюємо на локалізацію виробництва західної зброї в Україні. Проте відбувається це надто повільно, знову ж таки, через небажання наших західних союзників вкладати більше інвестицій у свої ОПК і, що найголовніше, брати на себе відповідальність.
Яскравим прикладом останнього є заява генсека НАТО Єнса Столтенберга за день до зустрічі Північноатлантичної ради на рівні міністрів закордонних справ 28-29 листопада. За його словами, Україна отримувала сучасну західну зброю і значну військову підтримку, готуючись до літнього контрнаступу.
“Але не треба недооцінювати Росію. Їхня оборонна промисловість працює на воєнних рейках. Вони здатні поповнювати свої сили боєприпасами та новими можливостями. Вони отримали значну кількість боєприпасів із КНДР, і в них є готовність жертвувати людьми, що також ускладнює для українців досягнення потенційних перемог, на які ми всі сподіваємося. В інтересах нашої безпеки не допустити, щоб Путін виграв цю війну”, – додав Столтенберг.
Як бачимо, на Заході, принаймні публічно на рівні високопосадовців, не бачать проблеми, що дали нам мало зброї, та ще й запізно. До того ж дописи на кшталт “Залужний має піти у відставку” чи фраза президента Зеленського в інтерв’ю The Sun, що військове керівництво не має втручатися в політику, лише підігрівають у лавах наших західних партерів сумніви щодо подальшої підтримки України. Ба більше, штовхають їх до думки про необхідність сідати за стіл переговорів із Путіним. Бо, за словами багатьох експертів, у США та ЄС не вважають, що з ним не можна вести перемовини.
Саме тому в наших спільних інтересах не покладати всю провину за недосягнення всіх цілей контрнаступу на військових, а зосередитися на консолідації нашої підтримки на Заході, який уже зараз має почати готувати Україну до контрнаступу наступного року. Проблеми в армії скрізь і завжди є, особливо в часи повномасштабної війни з таким ворогом, як Росія. Народні депутати, військові та експерти публічно говорять про проблеми з мобілізацією, виробництвом дронів та іншого виду озброєнь в Україні. Проте такі питання не вирішуються в Facebook.
На початку листопада, коментуючи статтю Залужного для The Economist, президент Зеленський наголошував, що ситуація на фронті не патова, спростувавши інформацію, що західні партнери чинять тиск щодо необхідності початку переговорів із Росією. Водночас у західній пресі ми бачимо протилежне. Нагадаємо, що торік переговори з Росією нам “продавали” під соусом величезних втрат, яких зазнають Сили оборони України, якщо підуть далі до Криму. Зараз же лунають тези про відсутність стратегії щодо війни в цілому, в той час, як у Росії вона давно є і точно не обмежується виключно Україною.
“З огляду на те, що говорить російська пропаганда й деякі офіційні особи, мрія РФ – відновити Російську імперію. Йдеться не лише про країни Балтії, Молдову чи Казахстан. Це також Фінляндія. Вони не говорять про СРСР, бо мріють про Російську імперію XIX ст. Саме тому ми робимо все можливе, щоб підготуватися. На цьому етапі у нас є час, щоб посилити присутність НАТО, посилити нашу оборону”, – заявив президент Латвії Едгарс Рінкевичс під час візиту до Києва минулого тижня.