Продавати попри відсутність покупців, працювати під обстрілами, і водночас примудрятися волонтерити. Це про приватних підприємиць Нікополя. Вони змогли перелаштувати свою справу під реалії повномасштабної війни. Окупанти від них — за якийсь десяток кілометрів, постійні “прильоти” артилерії та дронів. А нікопольські бізнес-леді розширюються та започатковують нові проєкти.
Про підприємництво в зоні бойових дій розповіла кореспондентка ТСН Анастасія Невірна.
Сирени та вибухи — звуки прифронтового міста, якими Нікополь зустрічає гостей і до яких вже привчив своїх жителів. Попри це тут досі мешкають понад 60 тисяч людей. Працюють кав’ярні, магазини, курсує громадський транспорт.
Встигнути і попрацювати, і допомогти фронту намагається пані Наталя. Магазин відкриває лише на кілька годин на день.
“Ми працюємо з 12 до 18 години. До 12 години я волонтерю. І волонтер, і жінка, і мама, і продавчиня, і бізнесмен, і платник податків — все в одному флаконі, і мені це подобається”, — каже жінка.
Вона вже 30 років в торгівлі. Від 2014-го кількість її магазинів з п’яти зменшилась до одного. Однак підприємиця тримається.
“Магазин у мене жіночий, якби був би чоловічій, я мабуть все звідсіля би віддала на фронт”, — каже жінка.
Син пані Наталі пішов воювати від перших днів повномасштабки. Невдовзі попросив допомоги для себе та побратимів. Так магазин модного одягу перетворився на волонтерський пункт.
“Тут у мене була отака гора, понаносили шкарпетки, каву, чай. Перші дні я навіть плакала від того, що в нас такий люд, настільки ми дружні, згуртовані”, — розповідає Наталя Пилипенко.
Згодом постійні клієнти стали навідуватись по закупи. Триматись, каже Наталя, вдається завдяки податковим пільгам для бізнесу у зоні бойових дій, кредитам та орендарям, що з розумінням ставляться до ситуації.
“Покупці, ви бачите, що їх дуже мало, їх практично мало. Буває таке, що в мене за тиждень дві продажі і все, і це викладається на оці потреби, оці й оці”, — каже жінка.
Утім довго зводити бухгалтерію пані Наталі нема коли. На неї чекають волонтерські справи.
Христині з мріями про власний бутик довелось розпрощатись ще на початку повномасштабного вторгнення.
“Ми знімали приміщення, хотіли його облаштувати, було багато клієнтів, але через повномасштабне вторгнення ми переїжджали, і десь на рік робота просто зупинилась, і ми її відновлювали знову”, — каже Христина Резнікова.
Торгівлю довелось перевести в інтернет. І справа пішла. Паралельно виграли з чоловіком грант і запустили соціальний табір для дітей із зони бойових дій. Відпочити там змогли вже кілька сотень дітей.
“Для дітей Нікополя і дітей, які пережили окупацію. Херсон, наприклад. Вісім місяців діти жили в підвалах, ми їх вивозили по гранту на Драгобрат, і вони відпочивали, гуляли, соціалізувались. Ми працювали з психологами з ними”, — розповідає жінка.
Попри щоденні обстріли Христина з донькою лише на кілька місяців виїжджали з Нікополя. Бо як інакше житиме місто?
“Це питання про силу духу і про боротьбу напевне, бо я вважаю, що це мій дім, я маю все зробити для того, аби всі взяли приклад. Тут люди об’єднуються, вони працюють, відкривають свої магазини, кав’ярні, відкривають пекарні. І взагалі ми всі тут як одна велика сім’я”, — каже підприємиця.
Читайте також: