Український боєць ТРО попросив про допомогу у французького президента. Його звернення записали французькі журналісти і дали у програму з президентом. Емманюель Макрон пообіцяв допомогу Україні гаубицями «Цезар». Сам військовий на позивний «Танцор», який говорив про потреби ЗСУ, в мирному житті — професійний танцюрист, який служить від 2022 року добровольцем.
Про війну на Оріхівському напрямку і героїв — у матеріалі кореспондента ТСН Руслана Ярмолюка.
Дмитро каже, що не знав, що в студії буде сам президент Макрон. Звернення українського військового з шанців записали французькі журналісти. Професійний танцюрист у минулому працював на сцені з вітчизняними зірками, а 2022-го добровольцем пішов на фронт. Тепер Дмитро воює на Оріхівському напрямку і сподівається на ту ж французьку артилерію для свого підрозділу. Артилерійську зброю, якої так потребують наші війська на фронті, а саме французькі «Цезарі», під час ефіру на французькому каналі пообіцяв Макрон.
Офіцер ЗСУ 65-ї ОМБр Тарас Михальчук хоча й піхотинець, та знає ціну гаубицям. Нерідко такі гармати рятували його і хлопців під час наступу на Запоріжжі. Той літній наступ він не забуде ніколи, адже наступати доводилося на добре укріплені підземні міста. У нього за плечима 4 війни: Афганістан, Карабах, Придністров’я. Тепер тримає стрій на Запоріжжі. Цей кремезний невисокий на зріст чоловік під час боїв за Нестерянку сам вивіз чотири десятки поранених побратимів через мінне поле і вцілів.
«По рації виходять — у нас загиблі й поранені, що робити. Командир дивиться, що я взяв „Нісан патрол“ і пішов по мінному полю. Я тоді витягнув з самої Нестерянки 7 чоловіків, з іншого флангу ще трьох. Я штабелями хлопців засовував. Треба з цього флангу забрати людей, а танк — це страшно, коли ще 800 метрів поїхав — вивіз частинами», — каже Тарас Михальчук.
Тараса подали на Героя України. Однак нагорода розвідника поки не знайшла. Тараса кличуть «Іспанцем». Він 20 років прожив у Барселоні, мав роботу, все кинув і приїхав на війну.
Тарас — офіцер, який водив роти в наступ. Сором’язливий герой, який досі з хлопцями в полях на рівних не лише як командир, а як побратим. Тарас не знає особисто Дмитра, але бачив ефір з французьким президентом і теж чекає на зброю. Дмитро після пережитого на війні вирішив більше до танців не повертатися.
«Танцями навряд чи. Змінилося світосприйняття: щось стало важливо, щось ні», — каже «Танцор».