- Поліцейський офіцер із Літинської громади Сергій Кривий, на псевдо «Скіф», добровільно пішов до стрілецького батальйону штурмової бригади «Лють», щоб захистити свій дім від війни.
- В його історії про те, чому бійці дуже чекали поганих погодних умов, як вижили в напівоточенні у Торецьку, чого навчила війна і чим буде корисний отриманий бойовий досвід у своїй громаді.
До повномасштабного вторгнення Сергій Кривий служив поліцейським офіцером у Літинській громаді. Його зона обслуговування охоплювала 18 сіл і містечок. Але з початком великої війни він вирішив перейти до Стрілецького батальйону.
«Не хотілося, щоб війна прийшла на територію моєї громади», — каже він. І додає: «Я почув, що створюється батальйон — і вирішив перевестись. Щоб наші діти жили вільно і не бачили того жахіття, яке бачимо ми».
Його історію опублікували на facebook-сторінці поліції Вінницької області.
Про позивний «Скіф»
Сергій з дитинства захоплювався історією — закінчив педагогічний виш і став учителем. Його позивний — «Скіф». Це не випадково.
«На нашій території жили скіфські племена. У разі небезпеки вони об’єднувались і ставали на захист свого краю. Це надихнуло мене. Я — скіф у бою», — розповідає він.
Одного з днів їхній екіпаж потрапив під обстріл поблизу Торецька. Снаряд рикошетом пробив дно автомобіля. Машина зайнялася.
Хлопців «врятували» пляшки з водою, які взяли на себе частину осколків і самі почали гасити вогонь.
«Перша думка — ми згоримо живцем. Але дякувати Богу, загасили. Нас врятували акумулятори, які прийняли на себе удар, і баклажки з водою, які загасили полум’я», — згадує він.
https://www.facebook.com/plugins/video.php?height=314&href=https%3A%2F%2Fwww.facebook.com%2Fvinn.police%2Fvideos%2F1022279333412781%2F&show_text=false&width=560&t=0
Був у напівоточенні 12 днів
Це був тільки початок. Позиція, яку вони зайняли, була частково оточена ворогом. Обстріли тривали цілодобово, ворог намагався перекрити дороги.
«Я отримав осколкове поранення в ногу ще під час під’їзду до Торецька. Пізніше, перебуваючи на позиціях, ми всі зазнали обмороження, адже температура була -18», — каже Сергій.
Виживати допомагала не лише витримка, а й віра в підтримку рідних.
«Мій син — мій козак. Я сидів у бліндажі й знав: він чекає. І я повернусь», — говорить поліцейський та військовий.
Найважче, згадує воїн, було без води. Пити доводилось розтоплений лід. Зв’язок зі штабом дозволив організувати доставку води дронами, але частина рідини замерзала або витікала при ударі.
«Ми згрібали лід, розтоплювали — і так втамовували спрагу», — пригадує Сергій.
Евакуація під обстрілами
Коли з’явилась можливість евакуації, команду дали білим днем.
«Авто приїхало, водій сказав: «Хлопці, можна розслабитись, ми виїхали». Це було неймовірне відчуття радості», — згадує він.
Сергій впевнений — після перемоги обов’язково повернеться до служби в громаді.
«Я вже не буду тим, ким був. Але я повернусь. І як офіцер громади краще зможу зрозуміти тих, хто пройшов війну», — каже він.