Внаслідок тривалого тиску та цілеспрямованої русифікації чимало автентичних імен було витіснено або забуто, а на їхнє місце прийшли чужі за походженням і традицією.
Чоловічі імена, які були втрачені через русифікацію
Однією з втрачених перлин українського іменного фонду є ім’я Божидар (або Божедар), що в перекладі означає “дар Божий”. Це справжнє, органічне для української традиції ім’я поступово вийшло з ужитку, поступившись місцем поширенішим, але менш автентичним формам, зокрема імені Богдан. Хоча обидва мають подібне значення, саме ім’я Божидар глибше вкорінене в національній культурній пам’яті, проте зазнало витіснення під тиском зовнішніх впливів.
Ім’я Вогнеслав — символ дохристиянського світогляду наших пращурів, що втілює образ вшанування стихії вогню — також опинилося на межі зникнення. Його усунення з живої мови стало наслідком християнізації, а згодом і русифікаційних процесів, які спричинили занепад цілого пласту праукраїнських імен. У той час, як в інших слов’янських культурах воно подекуди збереглося, в Україні майже зникло.
Ще одне ім’я, яке поступово зникло з українського мовного простору — Златан, що означає “золотий”. Колись воно звучало природно й по-українськи, але в період інтенсивного впливу Російської імперії та СРСР було витіснене іменами з чужорідного лексичного ряду, зокрема Зиновієм та Захаром, які цілеспрямовано впроваджувалися як частина політики культурного нівелювання.
Ім’я Любомир, хоча й не зникло остаточно, упродовж тривалого часу опинилося в тіні через нав’язування російських імен, зокрема Лаврентій чи Леонід. Відтиснуте з офіційного та повсякденного вжитку, воно втратило колишню поширеність. Утім, сьогодні спостерігається поступове відродження цього імені, особливо на західноукраїнських землях, де зберігається більша тяглість до національних традицій.
Ратибор — ім’я, що втілює образ воїна-захисника й має значення “той, хто бореться за правду” — є частиною глибинного культурного шару, пов’язаного з воїнською славою предків. Проте церковна стандартизація і русифікаторська політика призвели до майже повного зникнення цього імені, замінюючи його більш прийнятними з точки зору імперської норми формами — такими як Роман або Ростислав, що хоча й схожі звучанням, не мають тієї ж етимологічної сили та історичного контексту.
Які жіночі імена були колись поширені, а потім зникли
Жіночі імена так само стали жертвами тривалого процесу витіснення й заміщення. Наприклад, ім’я Весна — поетичне, глибоко пов’язане з природним циклом оновлення — майже зникло з ужитку, поступившись більш формалізованим іменам, як-от Віра чи Валентина, які активно впроваджувалися в імперський і радянський періоди.
Ім’я Зореслава, що буквально означає “та, що славить зорю”, не витримало культурного тиску з боку популярних російських форм — передусім Софії та Світлани. Сьогодні його можна почути лише зрідка, здебільшого в родинах, які свідомо плекають українську автентичність і символіку.
Не менш вагомим є ім’я Лада — пов’язане з прадавньою богинею любові, гармонії й жіночої краси. Через християнське табуювання язичницьких образів і подальшу русифікацію ім’я було фактично витіснене з побутового вжитку, а його місце посіли імена з церковного календаря, як-от Лариса.
Милослава, що несе в собі сенс “та, що мила славі”, також опинилося серед забутих. Замість нього утвердилися загальновживані імена на зразок Марії та Наталії, які відповідали стандартам офіційної церковної традиції. Водночас у сучасній Україні це ім’я починає повертати собі місце в культурному просторі — його дедалі частіше обирають родини, які прагнуть відновлення національної самобутності.
Ще більш рідкісним є ім’я Оріяна, що походить від слова “зоря” або “світання” й втілює образ ранкової чистоти. Це одне з найменш досліджених і майже забутих імен українського походження, яке майже не фіксується навіть в етнографічних джерелах — і саме тому має велику цінність для тих, хто прагне повернення до витоків.