Про них у своїй праці “Походження українських прізвищ” написав дослідник Юліан Редько. Він виділяє окрему групу українських прізвищ, які мають суфікс -ус. В українській мові його містять тільки ті слова, що були запозичені з латини, наприклад, нотаріус, архіваріус. А от родові імена, що утворені з цим суфіксом, несуть в собі дещо насмішливу та гумористичну складову. І це можна зрозуміти з їхньої структури.
Варто зазначити, що схожий прийом використовував Іван Котляревський в своїй легендарній “Енеїді”. Його герої часто додавали суфікси -ус та -орум до українських слів в сценах, де вони повинні були розмовляти високою мовою чи здаватися розумнішими. Це була своєрідна пародія на вчених XVIII століття, які часто домішували латинські суфікси до польських чи українських слів:
Енеус ностер магнус панус
І славний троянорум князь.
Шмигляв по морю, як циганус,
Ад те, о рекс! прислав иунк нас.
Редько зазначає, що таким же підходом керували і наші предки, коли вигадували різні прізвища з суфіксом -ус. Наприклад, в перелік можна додати:
- Дмитрус;
- Гринус;
- Климус;
- Ілюс;
- Микус;
- Левус;
- Матеус;
- Федус;
- Милькус.
Ці всі варіанти утворювалися від імені предка. Також латинський суфікс часто додавали до професій чи інших слів. Так утворилися, наприклад, такі прізвища як Димус (від слова “дим”), Баюс (від слова “бай”, себто казкар), Ходус (від слова “ходити”), Теребус (від слова “теребити”), Мандрус (від слова “мандрувати”), Лигус (від слова “лигати”), Бігус (від слова “бігти”), Дерус (від слова “дерти”), Ярмус (від слова “ярмо”), Ракус (від слова “рак”).
Редько наводить лише два українські прізвища, які мають дійсно латинське походження. Це Манус (від латинського слова “manus” — “рука”) та Літус (від латинського слова “litus” — “берег”). Але і тут він наводить застереження, що вони могли бути утворенні від українських слів “манити” та “літати”.
Існують і такі прізвища, будову яких дослідник називає незрозумілою. Сюди належать Бавус, Бреус, Курус, Мадилюс, Пиндус, Реус, Чегус.
Читайте також: