Нам треба постійно готуватися до війни з Росією: велике інтерв'ю Олександра Сирського
Генерал Олександр Сирський керував обороною Києва та контрнаступом на Харківщині у 2022 році – операція, завдяки якій вдалось звільнити значні території України. На той момент він уже мав за спиною вісім років війни та протистояння російській агресії на Сході.
На початку 2024 року він очолив Збройні Сили – в один з найважчих періодів війни: українська армія була змушена перейти до оборони, в той час як росіяни активізували свою стратегічну наступальну операцію, щоби захопити всю Донецьку область, просунутись на Харківщині, а згодом – і у Запорізькій, Херсонській та Сумській областях.
За великим рахунком, досі виконати все це їм не вдалось. За словами Головнокомандувача, частково ці плани були зірвані в результаті наступу українських військ на Курську область – ще одна операція Сирського, але вже на території ворога. Проте зараз агресор хоче знову спробувати втілити деякі зі своїх минулорічних планів.
Кожен кілометр нашої землі дається противнику шаленими втратами. Але окупаційна армія не рахується з цими втратами задля виконання поставлених Путіним завдань, перетворюючи цілі населені пункти України в руїни, і ховаючи під цими руїнами своїх солдат.
– Розкажіть про ситуацію на фронті і які напрямки ви можете назвати зараз найскладнішими?
– Ситуація на фронті наразі дійсно складна. Вона характеризується продовженням стратегічної наступальної операції Росії. Зараз противник проводить перегрупування і концентрується на двох основних напрямках. Це Покровський напрямок, який для росіян залишається визначальним. І тепер ворог перекидає свої частини з Сумського на Запорізький напрямок. Тобто це буде другий напрямок, на якому ворог планує розпочати активні наступальні дії.
Станом на сьогодні там (на Запорізькому напрямку, – ред.) тривають дії невисокої інтенсивності. Але реалізуючи цілі та вказівки путіна, окупанти намагаються завдати також і там потужного удару, що планувався ще рік тому. Ви ж пам'ятаєте, що Курська операція якраз зірвала їхні плани…
– Вони забрали на Курщину підрозділи із Запорізької області в тому числі…
– Так, більшу частину, в тому числі 76-ту десантно-штурмову дивізію – вона якраз була перекинута саме на Курський напрямок.
Тому ситуація складна, характеризується постійними атаками противника. На Покровському напрямку щоденно фіксується близько пів сотні штурмових дій противника. Наразі це найбільш складна ділянка фронту.
– Логістику в Покровськ можна забезпечувати зараз?
– Так. Ворог застосовує там так звану тактику "тисячі порізів" – тобто наступ на широкому фронті малих штурмових груп. Він мав певний успіх, коли його групи просунулись до 10-12 км до декількох наших населених пунктів і раптово там з'явилися.
Чому так сталося? Тому що місцевість там, по-перше, рясніє великою кількістю ярів, річок – ділянок, природні властивості яких дозволяють приховано пересуватись. А влітку ще й багато рослинності, тобто важко здійснювати контроль над лінією бойового зіткнення.
І по-друге, на жаль, через об'єктивні причини у нас там немає суцільної лінії фронту, тому ворог скористався цим і просунувся. Але після того, як було вжито низку рішучих заходів, перекинуті додаткові сили і засоби наших десантних частин, ми зачистили населені пункти та ділянки місцевості, і переможний настрій ворога змінився на відчай. Їхні публікації в їхніх соцмережах спочатку мали тональність "вперед, перемога", а зараз – "в оточенні, кінець". Тобто все дійшло до свого логічного завершення.
– Це ви маєте на увазі просочування їхніх груп біля Добропілля?
– Так.
– Я бачила, що в п'ятницю були також дані Генштабу щодо втрат ворога на цій ділянці – вбитими, полоненими, пораненими десь під 300 осіб. Чи є інформація, скільки їх там загалом могло пройти? Яка була мета цих "бігунів"? Це елемент операції з наступу на Покровськ чи, можливо, у них була якась інша – символічно-політична мета?
– Ні, це частина наступальної операції там, де наносився, напевно, один з основних ударів. Противник намагається охопити Покровську агломерацію з двох сторін. Він наступає на півночі – північно-східному напрямку, і на півдні – південно-західному напрямку, намагаючись у такий спосіб сформувати своєрідні лещата.
Головна задача цих дій на північному напрямку – перерізати нашу логістику. І от власне, там наступає 51-ша загальновійськова армія рф у складі трьох бригад – це колишній 1-й армійський корпус так званої "ДНР". У полон до нас потрапили і були знищені якраз військовослужбовці 132-ї бригади – це горлівська бригада.
Якщо ви бачили полонених – усі молоді військовослужбовці, прослужили різний час, призвані з різних місць, у тому числі і з Росії. Але кінець у них один – полон.
– Щодо Сумщини – чи правильно розумію, що зараз наступ ворога там повністю зупинений?
– На Сумщині ворог, можна сказати, зазнав поразки. Незважаючи на те, що там було зосереджено дійсно потужне угруповання з найкращих російських частин – десантників, морських піхотинців і найкращих мотострілецьких частин сухопутних військ, противник не мав жодного успіху за останні два місяці. Навпаки, він втратив декілька населених пунктів. І його остання спроба наступати в районі Степного і Новокостянтинівки закінчилася повним провалом – загарбники були знищені, відкинуті за державний кордон.
І наразі ми продовжуємо там наступальні дії. А ворог, розуміючи безперспективність цього напрямку своїх дій, зараз перекидає частини звідти на інші напрямки, в основному – на Запорізький.
– Про Запорізький напрямок – а яка там мета росіян? Вони хочуть підійти до міста Запоріжжя?
– Мета – прорив нашої оборони і просування вглиб території. Їхня ціль, звісно, - вся область.
– А що з Херсоном? Багато місцевих жителів дуже хвилюються через серію останніх атак на місто. Як би ви описали ситуацію там?
– Там росіяни проводять активні дії здебільшого в острівній зоні і в районі мостів. Водночас вони перекинули з цього напрямку один полк і бригаду морської піхоти, що свідчить про те, що найближчим часом там (на Придніпровському напрямку) суттєвих наступальних дій не буде.
Хоча загроза, звісно, завжди існує, і не треба її скидати з рахунків.
– Тобто плани і пріоритети росіян на найближчий час – це Запорізький і Покровський напрямки?
– Імовірно, ще буде Новопавлівський напрямок. І активно ведуться дії на Лиманському напрямку – там також росіяни намагаються досягти успіхів, але там бойові дії мають менший масштаб.
– Якщо Путін своїми спробами нібито участі в переговорах хоче виграти час для продовження війни або для організації нових наступальних операцій, то чи є в ЗСУ сили пройти це і витримати, якщо він дійсно хоче затягувати час?
– У нас іншого шляху немає, ми повинні захищати свою землю. Путін, скоріше, хоче не виграти час – він хоче захопити територію, а для цього потрібен час. І незважаючи на ті втрати, а втрати у нього постійно зростають – захоплення кожного кілометра й кожної позиції щоразу обходиться йому все більшою кількістю вбитих і поранених. Про це свідчить статистика. По-перше, його темпи наступу дуже сповільнилися. По-друге, рівень втрат дуже високий. Але ж вони з такою впертістю намагаються досягти тих цілей, які вони собі поставили.
– Яка у нас ситуація з озброєнням і яке озброєння зараз є найбільш пріоритетним для Збройних Сил?
– Ми робимо ставку на високотехнологічне озброєння, високотехнологічні системи, які допоможуть нам зменшити присутність наших військовослужбовців безпосередньо на полі бою. Це в першу чергу стосується роботизованих платформ, безпілотних систем різних типів і різного призначення – це насамперед повітряні дрони. Але ми активно розвиваємо і наземні системи – логістичні, медичні для евакуації поранених.
Ми вже тестуємо і повітряні платформи для евакуації поранених – це перспектива. Також для нас у пріоритеті все, що стосується дронів, які працюють як перехоплювачі для боротьби з ворожими ударними БпЛА. І в нас є багато вражаючих результатів, яких ми досягли за допомогою наших морських платформ.
Це все технологічні види зброї, зброя із штучним інтелектом, якщо можна так сказати. Тому що, наприклад, всі наші сучасні розробки мають системи пошуку, захоплення цілей і донаведення. Є деякі системи автоматичного повернення, якщо не відбулося захоплення чи підрив. Цей напрямок для нас дуже перспективний.
– Тобто штучний інтелект зараз масово використовується?
– Він використовується фактично скрізь. Хоча треба враховувати, що він може помилятись. Зараз тільки початок його розвитку і використання. Але ми вже створили в Генеральному штабі, в інших штабах структури, які займаються якраз застосуванням штучного інтелекту у воєнній сфері.
Як я вже сказав, фактично все наше технологічне озброєння має елементи штучного інтелекту. Наприклад, системи протиповітряної оборони. Навіть звичайні зенітні установки – кулеметні чи гарматні – мають сучасні системи прицілювання, захоплення, автоматичного супроводження, класифікації та ідентифікації цілі, що дозволяє підвищити їхню ефективність в рази.
– А що в нас з ППО?
– Ми активно розвиваємо протиповітряну оборону, як я вже згадав, шляхом збільшення кількості систем з високотехнологічним обладнанням. Мобільні вогневі групи, які мають на озброєнні кулемети, автоматичні гармати, ми їх оснащуємо прицілами з елементами штучного інтелекту.
По-друге, ми застосовуємо весь можливий спектр систем, які можуть боротися з дронами. Наприклад, як не дивно, але дуже добре себе зарекомендувала армійська авіація: гелікоптери, які мають кулеметне озброєння, показують велику ефективність. Можу сказати, що з серпня минулого року по серпень цього року вони збили понад 3200 дронів типу "шахед" – це вражаючі цифри.
Ми використовуємо легкомоторну авіацію. У нас є плани з подальшого нарощування її використання у складі армійської авіації. Ми використовуємо, звичайно, зенітно-ракетні війська.
І перспективний напрямок – це дрони-перехоплювачі. Тут у нас багато розробок, які можуть спокійно конкурувати з такими відомими фірмами, як Merops. Наші розробки мають характеристики не гірші, а іноді навіть і кращі.
– У нас хороші успіхи у виробництві дронів-перехоплювачів?
– Будь-яка війна – це змагання. Вони вдосконалюють свої дрони. Ми знаємо, що на "шахеди" теж встановлюються і системи оптичного донаведення, і 12-16- канальні антени, які дозволяють мати дуже високий ступінь завадостійкості, тобто їх важко давити звичайними засобами радіоелектронної боротьби. Вони мають датчики автоматичного ухилення від вогню, від зближення, наприклад, з дронами-перехоплювачами. Тобто ворожий "шахед" починає зниження і неконтрольовані рухи по курсу і по висоті. Зроблено все, щоб не можна було прорахувати його рух і ураження.
Ворог не стоїть на місці. У нього багато систем, які дозволяють також підвищити ефективність своїх "шахедів". І це для нас виклик, з яким ми постійно боремося. Це змагання: ми намагаємося їх уражати, а вони намагаються досягнути цілі і уразити нас.
І фактично всі далекобійні дрони, які зараз застосовує противник, навіть "Гербери", які він використовує як хибні цілі, оснащені вибуховою речовиною для самопідриву – щоб цей дрон після падіння неможливо було захопити та для ураження всіх тих, хто наближається. Треба бути дуже уважним: коли такий дрон упав – він може вибухнути.
– У нас, природно, менше людей, ніж у росіян. Відтак – і мобілізаційний ресурс у нас менший. Я бачила орієнтовні оцінки, які є в відкритому доступі: у росіян 20-25 млн, у нас – 2-5. Як нам можна компенсувати цю нестачу? Як з цим бути?
– Один, можливо, із основних шляхів – це технологічна зброя. Тобто застосовувати зброю, техніку без військовослужбовців, або зброю, яка має дистанційне управління – щоб максимально знизити людські втрати.
Другий напрямок – це підвищення якості підготовки. Професійно навчений солдат має набагато більше шансів вижити на полі бою, ніж просто звичайний солдат, який має більш слабку підготовку.
Як ви знаєте, ми збільшили базову загальновійськову підготовку з одного місяця до 51 доби. І після цього також одночасно було збільшено курс адаптивної підготовки – до 15 діб. Тобто військовослужбовець, який потрапляє в навчальний центр, проходить підготовку там і після цього – в частині. Загалом це все триває фактично два місяці. Інколи цей курс у частині залежно від умов бойової підготовки займає менше часу, але він не може бути меншим ніж п'ять діб.
У цей курс підготовки входить адаптація та підготовка військовослужбовця до конкретного поля бою, якщо сказати більш масштабно – до театру воєнних дій. Він готується до зіткнення з конкретним противником, який має певне озброєння та тактику. Це дозволяє нашому військовослужбовцю бути максимально готовим до тих викликів, які він зустріне на полі бою.
– Ви загадали про роботизовані системи. Днями якраз було відео від 93-ї окремої механізованої бригади "Холодний яр", як вони проводили зачистку населених пунктів в районі Добропілля, використовуючи роботів з кулеметами…
– Так, я це бачив. Там ще був гучномовець, через який росіянам пропонували здатися в полон.
– Наскільки у нас поширене використання таких роботів?
– Поширене. На цей рік у нас заплановано надходження у війська 15 тисяч наземних роботизованих платформ різного призначення.
– Як ви вважаєте, приклади таких кар’єрних ліфтів в армії, як у Роберта "Мадяра" Бровді чи Юрія "Ахіллеса" Федоренка, можуть збільшити приток добровольців та мотивацію людей у війську?
– Звичайно, це один із шляхів і мотивації, і розвитку людини у Збройних Силах. Ви назвали, зокрема, Роберта Бровді – я його добре знаю, це професіонал з великої літери.
Можу назвати ще багато таких прикладів. Це Олег Ширяєв, який командує 225-м штурмовим полком. Це також Юрій Гаркавий, який командує 425-м окремим штурмовим полком. Це Валентин Манько, який очолює штурмові війська (управління штурмовими підрозділами ЗСУ, – ред.).
Я можу назвати десятки і сотні таких людей, які з цивільного життя, з бізнесу пішли у Збройні Сили, у Сухопутні війська, у безпілотні сили. Бровді – це якраз яскравий приклад того, як успішний бізнесмен пройшов шлях від командира взводу до командувача нового технологічного роду військ – Сил безпілотних систем, що успішно розвивається.
Наразі взагалі неможливо уявити, що б ми робили без Сил безпілотних систем, як і без штурмових військ. Ці дві перспективні структури показують свою надзвичайну ефективність. Ці лідери, які були цивільними до початку повномасштабної війни або на той час розпочинали свій шлях як солдати чи сержанти в ЗСУ, розкрилися в армії за час цієї війни.
Таким людям я максимально надаю підтримку. Тому що ефективний командир – це запорука успіху. Неефективний командир – це означає втрату наших військовослужбовців та територій. Це, в принципі, характеристика будь-якого командира – чи зможе він виконати задачу та якою ціною.
– Чи змінилась процедура переведення з підрозділу в підрозділ після цифровізації? Чи дозволила вона якось зменшити людський фактор, коли, наприклад, командири без об’єктивних причин блокують переведення?
– Однобоко до цієї проблеми підходити не можна. З одного боку, процес переведення, дійсно, значно спростився. Уже десятки тисяч військовослужбовців перевелися з тих частин, де їм з якихось причин не хотілось проходити службу, в інші. Це позитив.
Але ж ми на війні, і ми маємо певні обмеження. Ми не можемо переводити особовий склад з бригади чи полку, які виконують завдання на напрямку головних дій противника, в ті частини, які знаходяться на спокійніших ділянках. Бо в такому випадку така бригада чи полк не виконає поставлені перед нею задачі.
Війна накладає певні обмеження на переведення. Однак цей процес значно спрощений, він фактично проходить автоматично при відповідності цих військовослужбовців певним критеріям. Переводяться всі – від солдата до офіцера, причому на доволі високі посади. Але, зрозуміло, що всі не можуть переходити туди, куди б їм захотілося.
– Зараз впроваджується перехід до корпусної системи управління в армії. Яка мета цієї реформи?
– Мета реформи – значно покращити керованість Збройних Сил, їхньої безпосередньо бойової компоненти на полі бою. Тому що збільшення кількості органів управління, які створені на постійній основі – управлінь корпусів, і створення корпусного комплекту дозволяє, по-перше, зменшити кількість суб’єктів, якими керує кожен такий орган.
Пам’ятаєте, раніше були оперативно-тактичні угруповання (ОТУ), в деяких ОТУ було більш ніж 20 бригад, що дуже ускладнювало процес управління. Потрібно було контролювати відразу, наприклад, 23 військові частини.
Зараз значно зменшився комплект. Це підвищило контроль за діями бригад, за їхнім забезпеченням, за наявністю особового складу –- щоб не виходило так, коли певна частина особового складу залишилася без контролю, тобто перебувала в районі ведення бойових дій, але участь у них не брала. У цьому сенсі це дуже позитивний крок вперед.
Крім того, корпус може проводити свою корпусну операцію. Після створення корпусного комплекту, при набутті ним спроможностей, це корпусне угруповання набуває певної самостійності і може самотужки виконувати оперативне завдання, тому що в нього є всі засоби для цього – своя артилерія, засоби ППО, РЕБ, БПЛА тощо.
– Таку масштабну реформу, напевно, значно важче проводити під час війни, ніж у мирний час.
– Звичайно, у воєнний час це важко, бо доводиться одночасно вести бойові дії та проводити реформу. Але ми вже давно переходимо на нові структури, деякі зменшуємо, інші, навпаки, створюємо, як, наприклад, Сили безпілотних систем, які з моменту свого створення вже брали участь у бойових діях. Що стосується штурмових військ, то спочатку було створено буквально три батальйони, вони масштабувалися в полки, і зараз ми маємо потужний комплект цих частин, які воюють по всьому фронту.
– Є критики цієї реформи, які стверджують, що створення корпусів без достатньої кількості бойових бригад і їхньої достатньої укомплектованості – це нібито лише "ребрендинг без м’язів" і вона додасть лише зайвої бюрократії. Як би ви відповіли на це?
– Ми хочемо, щоб усі бригади були укомплектовані на 80-90%. Але ж і інтенсивність бойових дій, і можливості ворога, який наразі втричі переважає нас за чисельністю, накладають певні обмеження. Коли є така велика кількість бригад – суб’єктів управління, і ще коли вони недоукомплектовані, розумієте, як тяжко виконати будь-яке завдання? Тому корпусна система – це крок вперед.
Ми робимо все, щоб наповнити корпуси бригадами, військовослужбовцями, особовим складом, і вживаємо всіх заходів, щоб покращити привабливість військової служби. Як ви знаєте, є проект “Контракт 18-24”. Зараз ми працюємо над новим контрактом, який стане базовим для всіх охочих продовжити професійну службу у Збройних Силах. Ця робота на завершальній стадії. Ми залучаємо для проходження служби добровольців з інших країн – таких охочих захищати нашу країну зі зброєю в руках теж багато.
Ми проводимо низку заходів, спрямованих на покращення умов військової служби, її привабливості, і одночасно – на зменшення чинників, яких сприяють самовільному залишенню військових частин. Зменшуючи рівень СЗЧ, ми збільшуємо укомплектованість бригад.
В умовах, коли у нас недостатньо особового складу, ми маємо певну пріоритетність в укомплектуванні частин. Ті частини, які ведуть штурмові, наступальні дії або тримають оборону на головних напрямках, мають пріоритет над іншими у відборі та отриманні особового складу. Це вимушений захід, але в нинішніх умовах він ефективний.
– Нещодавно ресурс DeepState, описуючи ситуацію на одній з ділянок на Покровському напрямку, написав таке: "великою складовою успіху ворога є брехня з місць в доповідях про реальний стан справ, що заважає оцінювати ризики та реагувати на зміну обстановки зверху". Чи стикались ви з випадками, коли вам надходила неправдива інформація з місць, а після власної перевірки ви розуміли, що ситуація виглядає інакше – наприклад, що підрозділ знявся з позиції і пішов? Як ви намагаєтесь запобігати таким випадкам, щоби бути в курсі реальної ситуації на місцях?
– На жаль, дійсно, є випадки, коли безпосередньо з місць ведення бойових дій надається неправдива інформація про стан та положення окремих підрозділів. Це призводить, по-перше, до загрози для військових з інших підрозділів, які ведуть бойові дії чи тримають оборону поруч. Бо коли ти думаєш, що праворуч чи ліворуч є сусід, а його там насправді немає, там може раптово з'явитись ворог. І це призводить до втрат.
Тому, щоб мати об'єктивну інформацію, ми отримуємо її з багатьох джерел. Ось, наприклад, тільки що, поки ми з вами говоримо, мені прийшло оновлення від DeepState. Ми використовуємо всі види джерел інформації для об’єктивності, в тому числі і DeepState.
Я не хочу сказати, що це "остання інстанція" в отриманні реалістичної інформації, бо він теж припускається помилок. Але це джерело інформації, яке часто допомагає отримати дані про загрозу втрати позиції.
Крім того, ми користуємося даними від наших партнерів, від інших джерел розвідки – усі складові Сил оборони України надають нам інформацію. Є прямий контакт з військовими частинами. Великий обсяг такого роду інформації нам зараз надають Сили безпілотних систем. Вони з повітря повністю контролюють весь передній край і мають інформацію про наявність військовослужбовців на позиціях. Тобто саме отримуючи інформацію з багатьох джерел, ми добиваємося її об’єктивності.
– Від ваших критиків звучать докори щодо вашого так званого мікроменеджменту чи централізованого стилю управління. Мовляв, ви надто сильно втручаєтесь в управління тактичного рівня і мало не в ручному режимі керуєте зʼєднаннями та частинами. Як би ви це прокоментували?
– Реалії війни, високий рівень поінформованості та наявність величезної кількості засобів розвідки дозволяють отримувати інформацію фактично з усієї лінії фронту. Водночас реалії нашої війни такі, що втрата однієї позиції може призвести до втрати великої території, якщо не вживати там заходів. Знову ж таки, ми маємо технологічність та застосовуємо потужні види зброї, з одного боку. З іншого – є нестача людського ресурсу, яка не дозволяє нам тримати, контролювати і створювати суцільну лінію оборони.
І тому, якщо я можу вирішити чи усунути проблему в її зародку – то, звичайно, для мене дуже важливо знати, що відбувається на лінії фронту. Це, знову ж таки, реалії війни. Якщо я не буду володіти інформацією, тоді наші військовослужбовці, наприклад, можуть потрапити в полон, і ми матимемо більш негативні наслідки.
Противник переважає в силах, в засобах, в озброєнні, в кількості боєприпасів. Нам треба миттєво реагувати на всі зміни обстановки та швидко ухвалювати ті рішення, які дозволяють нейтралізувати загрозу ще на старті.
Це що стосується володіння обстановкою та ухвалення певних рішень. Але, звичайно, що на полі бою керує командир. Ти не можеш розказувати, як діяти військослужбовцям, відділенню, взводу безпосередньо на полі бою, тому що там рішення приймає командир – відділення, взводу, групи. Це прописано в його обов'язках, і він за це несе відповідальність. Коли він знаходиться на місці, він краще знає, як йому діяти.
Ми, до речі, відійшли від громіздких, величезних наказів, які раніше отримували командири. Коли я командував "Хортицею", щоденно, двічі на добу я отримував розлогий наказ з Генерального штабу, де детально розписували, які дії мають бути на кожній з позицій.
Зараз ми доводимо задачі короткими розпорядженнями, інформуємо і ставимо задачі по суті, а рішення приймає вже безпосередньо командир, який знаходиться на полі бою. Тобто він знає, що його не кинули напризволяще, про нього дбають, і йому готові допомогти в будь-який момент. Це дає йому впевненість у своїх силах та діях.
– У частини суспільства залишились питання, чи варто було в 2023 році так довго тримати Бахмут, адже, за словами низки військових, у нас там були надто високі втрати. Такі ж дорікання можна почути і щодо Курської операції – що у нас там теж бути великі втрати.
– По-перше, як ви знаєте, оборона Бахмута тривала вісім місяців. По-друге, на Бахмут наступала величезна кількість сил противника, і основу цього наступального угруповання складала група "Вагнера". "Вагнер" був найефективнішою структурою в російській армії. Не дивлячись на великі втрати, вони все одно просувалися вперед та досягали своїх цілей.
Але у Бахмуті "Вагнер" знайшов свою смерть як організація, як структура. Це підтверджується різними даними. Коли завершувались бої у Бахмуті, Пригожин в одному із своїх інтерв'ю сам зізнався, що в цьому місті він уже втратив загиблими 20 тисяч своїх найкращих бійців. За нашими оцінками, ця цифра становила близько 23 тисяч особового складу. А оскільки їхні втрати тоді складали 50 на 50 - вбитими та пораненими, то разом із пораненими втрати налічували приблизно 40 тисяч. Тоді як загальна чисельність групи "Вагнера" становила до 50 тисяч. Тобто "Вагнер" як структура більше не відновилася.
Якби не було Бахмута, то був би Часів Яр, Краматорськ, Костянтинівка, Дружківка… Якби ми залишили Бахмут, не знищивши їх там, "вагнерівці" пішли б далі. Як ви пам'ятаєте, вони тоді наступали широким фронтом – на 10 км в одну сторону від Бахмута, на 5 км в інший бік. Але потім бої в Бахмуті затягнули усіх їх туди.
Я не знаю, з яких причин, але Пригожин прагнув самостійно взяти це місто. Тоді відбулася заміна російських армійських підрозділів, які відійшли на позиції "Вагнера", тобто за межі Бахмута – вони були нами зупинені, а весь "Вагнер" втягнувся в бої за саме місто. І там він фактично поніс такі втрати, після яких не відновився.
Тобто Бахмут врятував багато інших міст і велику територію, якщо відверто казати. А виходячи з того рівня втрат, які поніс "Вагнер", я вже не беру до уваги інші російські частини, які теж брали там участь у боях, то, за різними оцінками, співвідношення між втратами нашими і противника були 1 до 7 – 1 до 7,7. Тобто ми втратили у сім разів менше, ніж противник. Це найкращий показник за час повномасштабної війни. Тому якщо говорити про роль Бахмута – він фактично врятував значну площу фронту і значну кількість територій.
Що стосується Курської операції, то там теж дуже високі показники втрат у ворога. За даними російських аналітиків, були періоди, коли втрати військ противника переважали наші в 5,5 разів. Тобто ми в наступі несли втрати в п'ять разів менші, ніж противник. Це теж найкращий показник за час повномасштабної війни. Можливо, це така особливість війни, хоча насправді це просто була продумана операція.
– Ви керували обороною і потім контрнаступом на Київщині, контрнаступом на Харківщині. Це дві операції зі звільненням наших територій, які консенсусно у суспільстві вважаються найбільш успішними. Нещодавно ви також казали, що наша армія не буде залишатися у глухій обороні, а буде поєднувати оборону з наступальними діями. Чи є сили і ресурс у нашої армії, щоби проводити ще такі операції, які були би співмірні за масштабами з Харківською операцією 2022 року?
– Ми дотримуємося принципу ніколи не вставати в пасивну оборону. Наша оборона активна. Якщо взяти статистику бойових дій за останній період, то фактично 1/6-1/7 всіх бойових дій, які відбуваються на фронті – це наші наступальні або контрнаступальні дії. Тобто ми постійно проводимо активну оборону. Там, де можливо, ми наступаємо, в першу чергу наступають штурмові підрозділи, десантно-штурмові війська. Тим самим ми постійно ламаємо всі плани ворога з просування вперед і наносимо йому істотні втрати.
Ви бачите, скільки триває, наприклад, оборона Покровська. Перші так звані “прогнози” полягали в тому, що Покровськ впаде до кінця вересня минулого року. Звучали різні оцінки, посилаючись на інформаційні ресурси, аналітиків. Окремі одіозні діячі нам казали, що ми брешемо про реальний стан справ там, що все не так. Але якщо порахувати, скільки ворог втратив у боях на цій ділянці, то думаю, що цілі поля будуть покриті тілами його військових. Така ціна кожного метра нашої землі.
Тому ми дотримуємося такої тактики і будемо продовжувати надалі. Але, звичайно, ніхто не називатиме деталей щодо того, де та як ми можемо наступати.
– Якщо чи коли буде якась "заморозка", чи припинення вогню, чи завершення війни, скільки часу потрібно буде російській армії для відновлення та підготовки до чергової агресії проти України, у разі, якщо у нас не буде надійних гарантій чи запобіжників?
– Я вірю у мудрість та професійність наших дипломатів. Та незважаючи на всі майбутні гарантії, на переговорний процес, ми повинні постійно готуватися до війни, до її продовження росією або розв'язання нею нової. Навіть у разі укладення миру чи замороження війни ми повинні постійно дбати про підвищення боєздатності армії, враховувати досвід війни та висновки після детального аналізу, створювати найсучаснішу, найпотужнішу, високотехнологічну армію. Я думаю, що ворог зможе відновитись дуже швидко.
Тобто наша країна не має забути уроки цієї війни. Потрібно бути готовим до того, що війна може продовжитись у будь-який час. Тому що загроза залишиться. Тому що ворог не відмовляється від своїх намірів захопити всю Україну.
Ми знаємо, як було використане "травневе" перемир'я: противник банально підтягнув артилерію, свої підрозділи безпілотних систем до переднього краю, чого він не міг зробити, коли велися активні бойові дії. Він перегрупував свої війська і відразу почав активні наступальні дії. Тобто ми повинні бути готовими до будь-якого розвитку подій.
– А те, що росіяни заявляють, що вони можуть ще три, п'ять, десять років воювати – це правда чи блеф?
– Я думаю, це бравада.
І по-друге, на жаль, через об'єктивні причини у нас там немає суцільної лінії фронту, тому ворог скористався цим і просунувся. Але після того, як було вжито низку рішучих заходів, перекинуті додаткові сили і засоби наших десантних частин, ми зачистили населені пункти та ділянки місцевості, і переможний настрій ворога змінився на відчай. Їхні публікації в їхніх соцмережах спочатку мали тональність "вперед, перемога", а зараз – "в оточенні, кінець". Тобто все дійшло до свого логічного завершення.
– Це ви маєте на увазі просочування їхніх груп біля Добропілля?
– Так.
– Я бачила, що в п'ятницю були також дані Генштабу щодо втрат ворога на цій ділянці – вбитими, полоненими, пораненими десь під 300 осіб. Чи є інформація, скільки їх там загалом могло пройти? Яка була мета цих "бігунів"? Це елемент операції з наступу на Покровськ чи, можливо, у них була якась інша – символічно-політична мета?
– Ні, це частина наступальної операції там, де наносився, напевно, один з основних ударів. Противник намагається охопити Покровську агломерацію з двох сторін. Він наступає на півночі – північно-східному напрямку, і на півдні – південно-західному напрямку, намагаючись у такий спосіб сформувати своєрідні лещата.
Головна задача цих дій на північному напрямку – перерізати нашу логістику. І от власне, там наступає 51-ша загальновійськова армія рф у складі трьох бригад – це колишній 1-й армійський корпус так званої "ДНР". У полон до нас потрапили і були знищені якраз військовослужбовці 132-ї бригади – це горлівська бригада.
Якщо ви бачили полонених – усі молоді військовослужбовці, прослужили різний час, призвані з різних місць, у тому числі і з Росії. Але кінець у них один – полон.
– Щодо Сумщини – чи правильно розумію, що зараз наступ ворога там повністю зупинений?
– На Сумщині ворог, можна сказати, зазнав поразки. Незважаючи на те, що там було зосереджено дійсно потужне угруповання з найкращих російських частин – десантників, морських піхотинців і найкращих мотострілецьких частин сухопутних військ, противник не мав жодного успіху за останні два місяці. Навпаки, він втратив декілька населених пунктів. І його остання спроба наступати в районі Степного і Новокостянтинівки закінчилася повним провалом – загарбники були знищені, відкинуті за державний кордон.
І наразі ми продовжуємо там наступальні дії. А ворог, розуміючи безперспективність цього напрямку своїх дій, зараз перекидає частини звідти на інші напрямки, в основному – на Запорізький.
– Про Запорізький напрямок – а яка там мета росіян? Вони хочуть підійти до міста Запоріжжя?
– Мета – прорив нашої оборони і просування вглиб території. Їхня ціль, звісно, - вся область.
– А що з Херсоном? Багато місцевих жителів дуже хвилюються через серію останніх атак на місто. Як би ви описали ситуацію там?
– Там росіяни проводять активні дії здебільшого в острівній зоні і в районі мостів. Водночас вони перекинули з цього напрямку один полк і бригаду морської піхоти, що свідчить про те, що найближчим часом там (на Придніпровському напрямку) суттєвих наступальних дій не буде.
Хоча загроза, звісно, завжди існує, і не треба її скидати з рахунків.
– Тобто плани і пріоритети росіян на найближчий час – це Запорізький і Покровський напрямки?
– Імовірно, ще буде Новопавлівський напрямок. І активно ведуться дії на Лиманському напрямку – там також росіяни намагаються досягти успіхів, але там бойові дії мають менший масштаб.
– Якщо Путін своїми спробами нібито участі в переговорах хоче виграти час для продовження війни або для організації нових наступальних операцій, то чи є в ЗСУ сили пройти це і витримати, якщо він дійсно хоче затягувати час?
– У нас іншого шляху немає, ми повинні захищати свою землю. Путін, скоріше, хоче не виграти час – він хоче захопити територію, а для цього потрібен час. І незважаючи на ті втрати, а втрати у нього постійно зростають – захоплення кожного кілометра й кожної позиції щоразу обходиться йому все більшою кількістю вбитих і поранених. Про це свідчить статистика. По-перше, його темпи наступу дуже сповільнилися. По-друге, рівень втрат дуже високий. Але ж вони з такою впертістю намагаються досягти тих цілей, які вони собі поставили.
– Яка у нас ситуація з озброєнням і яке озброєння зараз є найбільш пріоритетним для Збройних Сил?
– Ми робимо ставку на високотехнологічне озброєння, високотехнологічні системи, які допоможуть нам зменшити присутність наших військовослужбовців безпосередньо на полі бою. Це в першу чергу стосується роботизованих платформ, безпілотних систем різних типів і різного призначення – це насамперед повітряні дрони. Але ми активно розвиваємо і наземні системи – логістичні, медичні для евакуації поранених.
Ми вже тестуємо і повітряні платформи для евакуації поранених – це перспектива. Також для нас у пріоритеті все, що стосується дронів, які працюють як перехоплювачі для боротьби з ворожими ударними БпЛА. І в нас є багато вражаючих результатів, яких ми досягли за допомогою наших морських платформ.
Це все технологічні види зброї, зброя із штучним інтелектом, якщо можна так сказати. Тому що, наприклад, всі наші сучасні розробки мають системи пошуку, захоплення цілей і донаведення. Є деякі системи автоматичного повернення, якщо не відбулося захоплення чи підрив. Цей напрямок для нас дуже перспективний.
– Тобто штучний інтелект зараз масово використовується?
– Він використовується фактично скрізь. Хоча треба враховувати, що він може помилятись. Зараз тільки початок його розвитку і використання. Але ми вже створили в Генеральному штабі, в інших штабах структури, які займаються якраз застосуванням штучного інтелекту у воєнній сфері.
Як я вже сказав, фактично все наше технологічне озброєння має елементи штучного інтелекту. Наприклад, системи протиповітряної оборони. Навіть звичайні зенітні установки – кулеметні чи гарматні – мають сучасні системи прицілювання, захоплення, автоматичного супроводження, класифікації та ідентифікації цілі, що дозволяє підвищити їхню ефективність в рази.
– А що в нас з ППО?
– Ми активно розвиваємо протиповітряну оборону, як я вже згадав, шляхом збільшення кількості систем з високотехнологічним обладнанням. Мобільні вогневі групи, які мають на озброєнні кулемети, автоматичні гармати, ми їх оснащуємо прицілами з елементами штучного інтелекту.
По-друге, ми застосовуємо весь можливий спектр систем, які можуть боротися з дронами. Наприклад, як не дивно, але дуже добре себе зарекомендувала армійська авіація: гелікоптери, які мають кулеметне озброєння, показують велику ефективність. Можу сказати, що з серпня минулого року по серпень цього року вони збили понад 3200 дронів типу "шахед" – це вражаючі цифри.
Ми використовуємо легкомоторну авіацію. У нас є плани з подальшого нарощування її використання у складі армійської авіації. Ми використовуємо, звичайно, зенітно-ракетні війська.
І перспективний напрямок – це дрони-перехоплювачі. Тут у нас багато розробок, які можуть спокійно конкурувати з такими відомими фірмами, як Merops. Наші розробки мають характеристики не гірші, а іноді навіть і кращі.
– У нас хороші успіхи у виробництві дронів-перехоплювачів?
– Будь-яка війна – це змагання. Вони вдосконалюють свої дрони. Ми знаємо, що на "шахеди" теж встановлюються і системи оптичного донаведення, і 12-16- канальні антени, які дозволяють мати дуже високий ступінь завадостійкості, тобто їх важко давити звичайними засобами радіоелектронної боротьби. Вони мають датчики автоматичного ухилення від вогню, від зближення, наприклад, з дронами-перехоплювачами. Тобто ворожий "шахед" починає зниження і неконтрольовані рухи по курсу і по висоті. Зроблено все, щоб не можна було прорахувати його рух і ураження.
Ворог не стоїть на місці. У нього багато систем, які дозволяють також підвищити ефективність своїх "шахедів". І це для нас виклик, з яким ми постійно боремося. Це змагання: ми намагаємося їх уражати, а вони намагаються досягнути цілі і уразити нас.
І фактично всі далекобійні дрони, які зараз застосовує противник, навіть "Гербери", які він використовує як хибні цілі, оснащені вибуховою речовиною для самопідриву – щоб цей дрон після падіння неможливо було захопити та для ураження всіх тих, хто наближається. Треба бути дуже уважним: коли такий дрон упав – він може вибухнути.
– У нас, природно, менше людей, ніж у росіян. Відтак – і мобілізаційний ресурс у нас менший. Я бачила орієнтовні оцінки, які є в відкритому доступі: у росіян 20-25 млн, у нас – 2-5. Як нам можна компенсувати цю нестачу? Як з цим бути?
– Один, можливо, із основних шляхів – це технологічна зброя. Тобто застосовувати зброю, техніку без військовослужбовців, або зброю, яка має дистанційне управління – щоб максимально знизити людські втрати.
Другий напрямок – це підвищення якості підготовки. Професійно навчений солдат має набагато більше шансів вижити на полі бою, ніж просто звичайний солдат, який має більш слабку підготовку.
Як ви знаєте, ми збільшили базову загальновійськову підготовку з одного місяця до 51 доби. І після цього також одночасно було збільшено курс адаптивної підготовки – до 15 діб. Тобто військовослужбовець, який потрапляє в навчальний центр, проходить підготовку там і після цього – в частині. Загалом це все триває фактично два місяці. Інколи цей курс у частині залежно від умов бойової підготовки займає менше часу, але він не може бути меншим ніж п'ять діб.
У цей курс підготовки входить адаптація та підготовка військовослужбовця до конкретного поля бою, якщо сказати більш масштабно – до театру воєнних дій. Він готується до зіткнення з конкретним противником, який має певне озброєння та тактику. Це дозволяє нашому військовослужбовцю бути максимально готовим до тих викликів, які він зустріне на полі бою.
– Ви загадали про роботизовані системи. Днями якраз було відео від 93-ї окремої механізованої бригади "Холодний яр", як вони проводили зачистку населених пунктів в районі Добропілля, використовуючи роботів з кулеметами…
– Так, я це бачив. Там ще був гучномовець, через який росіянам пропонували здатися в полон.
– Наскільки у нас поширене використання таких роботів?
– Поширене. На цей рік у нас заплановано надходження у війська 15 тисяч наземних роботизованих платформ різного призначення.
– Як ви вважаєте, приклади таких кар’єрних ліфтів в армії, як у Роберта "Мадяра" Бровді чи Юрія "Ахіллеса" Федоренка, можуть збільшити приток добровольців та мотивацію людей у війську?
– Звичайно, це один із шляхів і мотивації, і розвитку людини у Збройних Силах. Ви назвали, зокрема, Роберта Бровді – я його добре знаю, це професіонал з великої літери.
Можу назвати ще багато таких прикладів. Це Олег Ширяєв, який командує 225-м штурмовим полком. Це також Юрій Гаркавий, який командує 425-м окремим штурмовим полком. Це Валентин Манько, який очолює штурмові війська (управління штурмовими підрозділами ЗСУ, – ред.).
Я можу назвати десятки і сотні таких людей, які з цивільного життя, з бізнесу пішли у Збройні Сили, у Сухопутні війська, у безпілотні сили. Бровді – це якраз яскравий приклад того, як успішний бізнесмен пройшов шлях від командира взводу до командувача нового технологічного роду військ – Сил безпілотних систем, що успішно розвивається.
Наразі взагалі неможливо уявити, що б ми робили без Сил безпілотних систем, як і без штурмових військ. Ці дві перспективні структури показують свою надзвичайну ефективність. Ці лідери, які були цивільними до початку повномасштабної війни або на той час розпочинали свій шлях як солдати чи сержанти в ЗСУ, розкрилися в армії за час цієї війни.
Таким людям я максимально надаю підтримку. Тому що ефективний командир – це запорука успіху. Неефективний командир – це означає втрату наших військовослужбовців та територій. Це, в принципі, характеристика будь-якого командира – чи зможе він виконати задачу та якою ціною.
– Чи змінилась процедура переведення з підрозділу в підрозділ після цифровізації? Чи дозволила вона якось зменшити людський фактор, коли, наприклад, командири без об’єктивних причин блокують переведення?
– Однобоко до цієї проблеми підходити не можна. З одного боку, процес переведення, дійсно, значно спростився. Уже десятки тисяч військовослужбовців перевелися з тих частин, де їм з якихось причин не хотілось проходити службу, в інші. Це позитив.
Але ж ми на війні, і ми маємо певні обмеження. Ми не можемо переводити особовий склад з бригади чи полку, які виконують завдання на напрямку головних дій противника, в ті частини, які знаходяться на спокійніших ділянках. Бо в такому випадку така бригада чи полк не виконає поставлені перед нею задачі.
Війна накладає певні обмеження на переведення. Однак цей процес значно спрощений, він фактично проходить автоматично при відповідності цих військовослужбовців певним критеріям. Переводяться всі – від солдата до офіцера, причому на доволі високі посади. Але, зрозуміло, що всі не можуть переходити туди, куди б їм захотілося.
– Зараз впроваджується перехід до корпусної системи управління в армії. Яка мета цієї реформи?
– Мета реформи – значно покращити керованість Збройних Сил, їхньої безпосередньо бойової компоненти на полі бою. Тому що збільшення кількості органів управління, які створені на постійній основі – управлінь корпусів, і створення корпусного комплекту дозволяє, по-перше, зменшити кількість суб’єктів, якими керує кожен такий орган.
Пам’ятаєте, раніше були оперативно-тактичні угруповання (ОТУ), в деяких ОТУ було більш ніж 20 бригад, що дуже ускладнювало процес управління. Потрібно було контролювати відразу, наприклад, 23 військові частини.
Зараз значно зменшився комплект. Це підвищило контроль за діями бригад, за їхнім забезпеченням, за наявністю особового складу –- щоб не виходило так, коли певна частина особового складу залишилася без контролю, тобто перебувала в районі ведення бойових дій, але участь у них не брала. У цьому сенсі це дуже позитивний крок вперед.
Крім того, корпус може проводити свою корпусну операцію. Після створення корпусного комплекту, при набутті ним спроможностей, це корпусне угруповання набуває певної самостійності і може самотужки виконувати оперативне завдання, тому що в нього є всі засоби для цього – своя артилерія, засоби ППО, РЕБ, БПЛА тощо.
– Таку масштабну реформу, напевно, значно важче проводити під час війни, ніж у мирний час.
– Звичайно, у воєнний час це важко, бо доводиться одночасно вести бойові дії та проводити реформу. Але ми вже давно переходимо на нові структури, деякі зменшуємо, інші, навпаки, створюємо, як, наприклад, Сили безпілотних систем, які з моменту свого створення вже брали участь у бойових діях. Що стосується штурмових військ, то спочатку було створено буквально три батальйони, вони масштабувалися в полки, і зараз ми маємо потужний комплект цих частин, які воюють по всьому фронту.
– Є критики цієї реформи, які стверджують, що створення корпусів без достатньої кількості бойових бригад і їхньої достатньої укомплектованості – це нібито лише "ребрендинг без м’язів" і вона додасть лише зайвої бюрократії. Як би ви відповіли на це?
– Ми хочемо, щоб усі бригади були укомплектовані на 80-90%. Але ж і інтенсивність бойових дій, і можливості ворога, який наразі втричі переважає нас за чисельністю, накладають певні обмеження. Коли є така велика кількість бригад – суб’єктів управління, і ще коли вони недоукомплектовані, розумієте, як тяжко виконати будь-яке завдання? Тому корпусна система – це крок вперед.
Ми робимо все, щоб наповнити корпуси бригадами, військовослужбовцями, особовим складом, і вживаємо всіх заходів, щоб покращити привабливість військової служби. Як ви знаєте, є проект “Контракт 18-24”. Зараз ми працюємо над новим контрактом, який стане базовим для всіх охочих продовжити професійну службу у Збройних Силах. Ця робота на завершальній стадії. Ми залучаємо для проходження служби добровольців з інших країн – таких охочих захищати нашу країну зі зброєю в руках теж багато.
Ми проводимо низку заходів, спрямованих на покращення умов військової служби, її привабливості, і одночасно – на зменшення чинників, яких сприяють самовільному залишенню військових частин. Зменшуючи рівень СЗЧ, ми збільшуємо укомплектованість бригад.
В умовах, коли у нас недостатньо особового складу, ми маємо певну пріоритетність в укомплектуванні частин. Ті частини, які ведуть штурмові, наступальні дії або тримають оборону на головних напрямках, мають пріоритет над іншими у відборі та отриманні особового складу. Це вимушений захід, але в нинішніх умовах він ефективний.
– Нещодавно ресурс DeepState, описуючи ситуацію на одній з ділянок на Покровському напрямку, написав таке: "великою складовою успіху ворога є брехня з місць в доповідях про реальний стан справ, що заважає оцінювати ризики та реагувати на зміну обстановки зверху". Чи стикались ви з випадками, коли вам надходила неправдива інформація з місць, а після власної перевірки ви розуміли, що ситуація виглядає інакше – наприклад, що підрозділ знявся з позиції і пішов? Як ви намагаєтесь запобігати таким випадкам, щоби бути в курсі реальної ситуації на місцях?
– На жаль, дійсно, є випадки, коли безпосередньо з місць ведення бойових дій надається неправдива інформація про стан та положення окремих підрозділів. Це призводить, по-перше, до загрози для військових з інших підрозділів, які ведуть бойові дії чи тримають оборону поруч. Бо коли ти думаєш, що праворуч чи ліворуч є сусід, а його там насправді немає, там може раптово з'явитись ворог. І це призводить до втрат.
Тому, щоб мати об'єктивну інформацію, ми отримуємо її з багатьох джерел. Ось, наприклад, тільки що, поки ми з вами говоримо, мені прийшло оновлення від DeepState. Ми використовуємо всі види джерел інформації для об’єктивності, в тому числі і DeepState.
Я не хочу сказати, що це "остання інстанція" в отриманні реалістичної інформації, бо він теж припускається помилок. Але це джерело інформації, яке часто допомагає отримати дані про загрозу втрати позиції.
Крім того, ми користуємося даними від наших партнерів, від інших джерел розвідки – усі складові Сил оборони України надають нам інформацію. Є прямий контакт з військовими частинами. Великий обсяг такого роду інформації нам зараз надають Сили безпілотних систем. Вони з повітря повністю контролюють весь передній край і мають інформацію про наявність військовослужбовців на позиціях. Тобто саме отримуючи інформацію з багатьох джерел, ми добиваємося її об’єктивності.
– Від ваших критиків звучать докори щодо вашого так званого мікроменеджменту чи централізованого стилю управління. Мовляв, ви надто сильно втручаєтесь в управління тактичного рівня і мало не в ручному режимі керуєте зʼєднаннями та частинами. Як би ви це прокоментували?
– Реалії війни, високий рівень поінформованості та наявність величезної кількості засобів розвідки дозволяють отримувати інформацію фактично з усієї лінії фронту. Водночас реалії нашої війни такі, що втрата однієї позиції може призвести до втрати великої території, якщо не вживати там заходів. Знову ж таки, ми маємо технологічність та застосовуємо потужні види зброї, з одного боку. З іншого – є нестача людського ресурсу, яка не дозволяє нам тримати, контролювати і створювати суцільну лінію оборони.
І тому, якщо я можу вирішити чи усунути проблему в її зародку – то, звичайно, для мене дуже важливо знати, що відбувається на лінії фронту. Це, знову ж таки, реалії війни. Якщо я не буду володіти інформацією, тоді наші військовослужбовці, наприклад, можуть потрапити в полон, і ми матимемо більш негативні наслідки.
Противник переважає в силах, в засобах, в озброєнні, в кількості боєприпасів. Нам треба миттєво реагувати на всі зміни обстановки та швидко ухвалювати ті рішення, які дозволяють нейтралізувати загрозу ще на старті.
Це що стосується володіння обстановкою та ухвалення певних рішень. Але, звичайно, що на полі бою керує командир. Ти не можеш розказувати, як діяти військослужбовцям, відділенню, взводу безпосередньо на полі бою, тому що там рішення приймає командир – відділення, взводу, групи. Це прописано в його обов'язках, і він за це несе відповідальність. Коли він знаходиться на місці, він краще знає, як йому діяти.
Ми, до речі, відійшли від громіздких, величезних наказів, які раніше отримували командири. Коли я командував "Хортицею", щоденно, двічі на добу я отримував розлогий наказ з Генерального штабу, де детально розписували, які дії мають бути на кожній з позицій.
Зараз ми доводимо задачі короткими розпорядженнями, інформуємо і ставимо задачі по суті, а рішення приймає вже безпосередньо командир, який знаходиться на полі бою. Тобто він знає, що його не кинули напризволяще, про нього дбають, і йому готові допомогти в будь-який момент. Це дає йому впевненість у своїх силах та діях.
– У частини суспільства залишились питання, чи варто було в 2023 році так довго тримати Бахмут, адже, за словами низки військових, у нас там були надто високі втрати. Такі ж дорікання можна почути і щодо Курської операції – що у нас там теж бути великі втрати.
– По-перше, як ви знаєте, оборона Бахмута тривала вісім місяців. По-друге, на Бахмут наступала величезна кількість сил противника, і основу цього наступального угруповання складала група "Вагнера". "Вагнер" був найефективнішою структурою в російській армії. Не дивлячись на великі втрати, вони все одно просувалися вперед та досягали своїх цілей.
Але у Бахмуті "Вагнер" знайшов свою смерть як організація, як структура. Це підтверджується різними даними. Коли завершувались бої у Бахмуті, Пригожин в одному із своїх інтерв'ю сам зізнався, що в цьому місті він уже втратив загиблими 20 тисяч своїх найкращих бійців. За нашими оцінками, ця цифра становила близько 23 тисяч особового складу. А оскільки їхні втрати тоді складали 50 на 50 - вбитими та пораненими, то разом із пораненими втрати налічували приблизно 40 тисяч. Тоді як загальна чисельність групи "Вагнера" становила до 50 тисяч. Тобто "Вагнер" як структура більше не відновилася.
Якби не було Бахмута, то був би Часів Яр, Краматорськ, Костянтинівка, Дружківка… Якби ми залишили Бахмут, не знищивши їх там, "вагнерівці" пішли б далі. Як ви пам'ятаєте, вони тоді наступали широким фронтом – на 10 км в одну сторону від Бахмута, на 5 км в інший бік. Але потім бої в Бахмуті затягнули усіх їх туди.
Я не знаю, з яких причин, але Пригожин прагнув самостійно взяти це місто. Тоді відбулася заміна російських армійських підрозділів, які відійшли на позиції "Вагнера", тобто за межі Бахмута – вони були нами зупинені, а весь "Вагнер" втягнувся в бої за саме місто. І там він фактично поніс такі втрати, після яких не відновився.
Тобто Бахмут врятував багато інших міст і велику територію, якщо відверто казати. А виходячи з того рівня втрат, які поніс "Вагнер", я вже не беру до уваги інші російські частини, які теж брали там участь у боях, то, за різними оцінками, співвідношення між втратами нашими і противника були 1 до 7 – 1 до 7,7. Тобто ми втратили у сім разів менше, ніж противник. Це найкращий показник за час повномасштабної війни. Тому якщо говорити про роль Бахмута – він фактично врятував значну площу фронту і значну кількість територій.
Що стосується Курської операції, то там теж дуже високі показники втрат у ворога. За даними російських аналітиків, були періоди, коли втрати військ противника переважали наші в 5,5 разів. Тобто ми в наступі несли втрати в п'ять разів менші, ніж противник. Це теж найкращий показник за час повномасштабної війни. Можливо, це така особливість війни, хоча насправді це просто була продумана операція.
– Ви керували обороною і потім контрнаступом на Київщині, контрнаступом на Харківщині. Це дві операції зі звільненням наших територій, які консенсусно у суспільстві вважаються найбільш успішними. Нещодавно ви також казали, що наша армія не буде залишатися у глухій обороні, а буде поєднувати оборону з наступальними діями. Чи є сили і ресурс у нашої армії, щоби проводити ще такі операції, які були би співмірні за масштабами з Харківською операцією 2022 року?
– Ми дотримуємося принципу ніколи не вставати в пасивну оборону. Наша оборона активна. Якщо взяти статистику бойових дій за останній період, то фактично 1/6-1/7 всіх бойових дій, які відбуваються на фронті – це наші наступальні або контрнаступальні дії. Тобто ми постійно проводимо активну оборону. Там, де можливо, ми наступаємо, в першу чергу наступають штурмові підрозділи, десантно-штурмові війська. Тим самим ми постійно ламаємо всі плани ворога з просування вперед і наносимо йому істотні втрати.
Ви бачите, скільки триває, наприклад, оборона Покровська. Перші так звані “прогнози” полягали в тому, що Покровськ впаде до кінця вересня минулого року. Звучали різні оцінки, посилаючись на інформаційні ресурси, аналітиків. Окремі одіозні діячі нам казали, що ми брешемо про реальний стан справ там, що все не так. Але якщо порахувати, скільки ворог втратив у боях на цій ділянці, то думаю, що цілі поля будуть покриті тілами його військових. Така ціна кожного метра нашої землі.
Тому ми дотримуємося такої тактики і будемо продовжувати надалі. Але, звичайно, ніхто не називатиме деталей щодо того, де та як ми можемо наступати.
– Якщо чи коли буде якась "заморозка", чи припинення вогню, чи завершення війни, скільки часу потрібно буде російській армії для відновлення та підготовки до чергової агресії проти України, у разі, якщо у нас не буде надійних гарантій чи запобіжників?
– Я вірю у мудрість та професійність наших дипломатів. Та незважаючи на всі майбутні гарантії, на переговорний процес, ми повинні постійно готуватися до війни, до її продовження росією або розв'язання нею нової. Навіть у разі укладення миру чи замороження війни ми повинні постійно дбати про підвищення боєздатності армії, враховувати досвід війни та висновки після детального аналізу, створювати найсучаснішу, найпотужнішу, високотехнологічну армію. Я думаю, що ворог зможе відновитись дуже швидко.
Тобто наша країна не має забути уроки цієї війни. Потрібно бути готовим до того, що війна може продовжитись у будь-який час. Тому що загроза залишиться. Тому що ворог не відмовляється від своїх намірів захопити всю Україну.
Ми знаємо, як було використане "травневе" перемир'я: противник банально підтягнув артилерію, свої підрозділи безпілотних систем до переднього краю, чого він не міг зробити, коли велися активні бойові дії. Він перегрупував свої війська і відразу почав активні наступальні дії. Тобто ми повинні бути готовими до будь-якого розвитку подій.
– А те, що росіяни заявляють, що вони можуть ще три, п'ять, десять років воювати – це правда чи блеф?
– Я думаю, це бравада.