Нормалізація ненормального. Як руйнується психіка українців і чим це небезпечно
Українці вже майже чотири роки живуть у стані, який організм людини взагалі не розрахований витримувати так довго. Хронічний стрес, невизначеність, постійна напруга, інформаційний тиск та загроза втрати - усе це формує унікальний, але далеко не безпечний психологічний досвід.
Як змінюється психіка українців зараз і які виклики нас чекають у майбутньому, розповіла для РБК-Україна психолог та психотерапевт платформи Betobee Світлана Худа.
Психологічні пастки, у яких опинились українці через війну
Найбільш травматичний, окрім очевидних, ризик під час війни - це хронічний стрес. Кортизол знижує імунітет, даючи дорогу хворобам і інфекціям, впливає негативно на нервову систему, сон, апетит, стосунки з людьми й життя в цілому. Наш організм розрахований на високі впливи стресу, але не на довготривалі!
Ризик втрати ментального здоров'я теж надвисокий. Тривожні, депресивні розлади, гостра реакція на стрес, посттравматичний стресовий розлад - все це обумовлено подіями війни. І невизначеність, непередбачуваність яка і так притаманна нашому життю, під час війни стає просто повсякденністю.
Втрата фізичного здоров'я теж серед високих ризиків. Вплив стресу, безсоння, відсутність комфорту, домашнього затишку, їжа похапцем, порушений життєвий ритм - все це загострює хронічні хвороби та, нажаль додає нових. Пам'ятайте, що "рветься там, де тонко".
Ще б зазначила, що є ризик нормалізації ненормального. Коли звикаємо до того, що падають бомби, що життя зараз залежить від розкладу віялових відключень, що країна-сусід робить те, про що раніше ми навіть не могли подумати. Натомість з'являється цинізм, емоційна виснаженість, зникає емпатія.
А ще є травмовані війною діти. І вони в чомусь сильніші, ніж ми, але все ж занадто вразливі. Іноді складно собі дати раду, а в кого є діти, то на додачу мають ще переживання про них. Дорослі несуть відповідальність за дітей, за їх емоційну і фізичну безпеку, але не забувайте, що перше маску надягаємо собі!
Як тривалий стрес і невизначеність впливають на щоденне життя та роботу людей
Стрес і невизначеність - як далекі родичі, які приїхали до тебе в гості, без твоєї згоди: поводяться нахабно і важко витурити їх, щоб врешті мати спокій. А на додачу до цього в тебе є ще й KPI, уявіть! А комусь і уявляти не потрібно. Як це все впливає на роботу.
Зниження когнітивної діяльності. Ті задачі, що робилися годину, тепер можуть робитися день. Важко зосередитись, бо знижуються всі функції мозку: пам'ять, увага, концентрація. Здатність до багатозадачності відповідно падає. Нервова система перевантажена, тому прокрастинуємо. Відкладаємо на потім. Не через лінощі, а через виснаження.
Падає працездатність та продуктивність. Зростає кількість помилок та не виконаних завдань. Але ж тебе оцінюють за результатами, тому ще й внутрішній тиск на себе підсилюється. Бо цифрі річ вперта, такі реалії.
Знижується ініціативність. Бо на довільну програму вже сили не вистачає, тут аби обов'язкову виконати.
Емоційна нестабільність. То ніби все добре, а в наступний момент ти розклеївся. Сумуєш за минулим життям, плачеш над рилсами про котиків або думаєш "за що мені це все"? Тому конфлікти серед співробітників, сусідів, родичів, стають частішими. Робота в команді теж стає складнішою, навіть регулярні "міти" стають випробуванням.
Як українці адаптуються до реальності й чи це здорова адаптація
Давайте розберемося, що таке здорова адаптація. Це коли ви пристосовуєтесь до життя в нових умовах, організовуєте новий побут, створюєте нову нормальність, знаходите нову роботу, підтримуєте та допомагаєте іншим, маєте ресурс, отримуєте задоволення від життя і не втрачаєте сенс, навіть за складних умов.
Варіантом здорової адаптації може бути "виживаємо і працюємо далі", не торкаємось емоцій. Короткотерміново це працює, довготермінова перспектива це виснаження, збайдужілість, цинізм.
Дезадаптація - це про втечу в роботу, алкоголь, наркотики, серіали. Немає контакту з собою, є емоційне оніміння, існування, а не життя. Це про "нормалізацію ненормального", про порушення людських прав, про вибухи, про виправдання того, що раніше і не трапилось би.
Якщо підсумувати, то частково здорова адаптація у нас присутня, звісно, маємо робити все, щоб після закінчення війни, відновити психологічне здоров'я нації. Але знаєте, думаю, нам є чим пишатись, в більшості ми не втрачаємо людяність і моральні орієнтири, навіть за умови 4 років повномасштабної війни.
Де шукати внутрішні та зовнішні ресурси для працездатності та активності
Ресурс - це іноді навіть не про відпочинок, хоча і про нього також. Це про пальне для організму і психіки. Є пальне - машина їде, немає - стоїмо на місці. Тут немає нічого нового.
- Життєвий ритм. Розклад, маленькі звички та ритуали, ранкова кава, звичний сніданок. Ворк/лайф баланс. Попрацював - маєш відпочити.
- Увага на тіло. Найкращий метод зниження кортизолу - фізична активність. Тому прогулянки, спорт, масажі, догляд за тілом, сон, здорове харчування. Це все дає сигнал менталці - я в безпеці.
- Соціальне коло. Люди, друзі, спільнота, однодумці, родина. Професійний розвиток, підтримка, обійми. Але пам'ятайте, що не все спілкування корисне і його надлишок так само може виснажувати, як і його відсутність.
- Духовна опора. Життєві цінності, орієнтири, вірування, сенс. Творчість, волонтерство, допомога війську - все те, що дає відчуття приналежності та долученості до чогось більшого, ніж ти сам.
- Майндфулнесс. Усвідомлення себе тут і зараз, без засудження, з любов'ю і співчуттям. Насолода моментом і в моменті. Сповільнити життєвий ритм.
- Природа. Тиша, відключення від потоку інформації.
- Чому ми уникаємо прийняття важливих рішень і як з цим справитися
- Чому українці "вибухають" від емоційної втоми і як випускати пар безпечно
- Чи реально мамі бути врівноваженою у часи війни, тривожності та інфошуму