Феномен "Волинянки": чому український джип-вбивця бездоріжжя більше не випускають

Машини Луцького автозаводу завжди відрізнялись високою прохідністю і низькою ціною. Такою мала бути і "Волинянка" другого покоління, але щось пішло не так. Чому ЛуАЗ-1301 не став масовим і де його придбати сьогодні? Про можливості оригінального луцького позашляховика і про те, де його сьогодні можна знайти, читайте в матеріалі РБК-Україна. Що таке новий ЛуАЗ? Новий ЛуАЗ вийшов багатообіцяючим. На відміну від моделей першого покоління (утилітарних ЛуАЗ-969, ЛуАЗ-969М та ЛуАЗ-1302), нова модель мала закритий комфортабельний кузов і більш сучасний, актуальний для свого часу силовий агрегат. При тому новий автомобіль був в цілому такий же простий,  раціональний і невибагливий. Саме таким від самого початку бачили позашляховик для села у конструкторському бюро Луцького автозаводу. Недорогу машину з високою прохідністю чекали, на неї покладали надії. Але ЛуАЗ-1301 так і залишився перспективним проектом, який не дійшов до конвеєра. Чому?

Фото: луцький позашляховик другого покоління ЛуАЗ-1301 мав кілька варіантів дизайну (wikimedia.com) Прощавай, "Волинь"! Легендарну "Волинянку" - ЛуАЗ-969 (до речі, назви "Волинь" і "Волинянка" ніколи не були офіційними іменами моделі), що стояла на конвеєрі з кінця1960-х, вирішили замінити лише через два десятиліття. Перші кроки до нової моделі були обережними: експерименти з кузовом і ходовою частиною без радикальної перебудови конструкції. Тому спочатку (1984 р.) на стандартне шасі ЛуАЗ-969 встановили простий склопластиковий кузов. У порівнянні з утилітарним "човном" під брезентом це був явний крок уперед. Одночасно замінили барабанні гальма на дискові, а колеса - на конструкцію з металевим ободом без традиційного диска, за аналогією з "Таврією". Справжній архаїзм - мотор і трансмісія Але справжні проблеми старої машини ховалися глибше. V-подібний двигун повітряного охолодження потужністю 40 к.с. мав непогану тягу, але відзначався великим апетитом і мізерним реальним ресурсом - 30-60 тисяч кілометрів. Не кращими була й п’ятиступінчаста коробка передач, і чотири колісні редуктори, які постійно "потіли" мастилом і часто вимагали ремонту. Одне слово, було зрозуміло, стара агрегатна база явно безперспективна. ЛуАЗ-1301: стрибок вперед Наступний етап розвитку був значно амбітнішим. Нову модель будували на сучаснішому шасі:

• бензиновий двигун 1,2 л високої літрової потужності (51 к.с.), рідинного охолодження;
• пружинна підвіска з регульованим пневматикою кліренсом;
• постійний повний привід;
• міжосьовий диференціал із блокуванням на випадок важкого бездоріжжя.

Автомобіль, відпрацьований в прототипах другої серії, отримав індекс ЛуАЗ-1301 і був остаточно сформований у 1988 році. Він мав несучий просторовий каркас і навісні пластикові панелі. Для масового виробництва такий тип несучої системи був неідеальним. Зате таке рішення було відносно дешевим в підготовці й дуже зручне для створення різних кузовів – універсала, пікапа, фургона чи навіть ландо.

Фото: ЛуАЗ-1301 мав пластиковий обвіс, який дозволяє трансформацію кузова (скрін відео youtube) Філософія простоти Попри твердий курс на осучаснення зовнішності, ідеологія автомобіля залишилася незмінною: простий універсальний трудівник для села. Задні сидіння складалися, утворюючи закритий з усіх боків вантажний майданчик. Запасне колесо сховали під праве переднє сидіння, а під лівим розмістили інструментальний ящик. Цікава деталь: тут використали досвід класичних армійських джипів - Willys MB і ГАЗ-67, де під сидінням розташовувався бензобак. Мала серія Дослідні зразки проходили випробування, технологи відпрацьовували виробничі процеси, дизайнери адаптували світлотехніку та бампери під конвеєр. У 2002 році затвердили вигляд ЛуАЗ-1301 як промислового прототипу й почали готувати модель до запуску. Плани здавалися оптимістичними: старт виробництва - 2003 рік, ціна - $3-3,5 тисячі, що зробило б автомобіль одним із найдоступніших повнопривідників на ринку. Для відлагодження виробництва була випущена невелика серія нових машин, а загальна кількість ЛуАЗ-1301, які виїхали на дороги, перевищила 20 одиниць. Але… Чому ж не склалося? Реальність виявилася жорсткішою. На межі століть економіка країни потрапила у хвилю криз, що змусило керівництво ЛуАЗу зосередитися на велико- й дрібновузловому складанні ВАЗів та УАЗів. Роботи над власною моделлю просувалися дедалі повільніше. Остаточним каменем спотикання стали редуктори головної передачі. Для відносно невеликого планового тиражу - 10–20 тисяч машин на рік - розгортання виробництва гіпоїдних передач вимагало надто великих інвестицій у зуборізне обладнання. Знайти стороннього постачальника не вдалося. У 2006 році було поставлено крапку: ЛуАЗ офіційно оголосив, що нової "Волинянки" не буде. Причина банальна, але безжальна - нерентабельність. Виявилося простіше й вигідніше збирати автомобілі з чужих вузлів, ніж довести до серії власну, хоч і перспективну, розробку. Найголовніше ЛуАЗ-1301 міг стати популярною масовою машиною. Принаймні, у нього були для цього всі передумови – за що низький уклін конструкторам, технологам і випробувачам Луцького автомобільного заводу. Але підвели зовнішні обставини. Точніше, економіка цілої країни, в якій вже не знайшлося місця для універсального загальнодоступного авто 4х4 українського виробництва. А випущені екземпляри ЛуАЗ-1301 в наші дні вже концентруються в руках колекціонерів і шанувальників вітчизняної історії. Окремі екземпляри ще спливають на сайтах оголошень, але їх швидко "виловлюють" мисливці за раритетами. Раніше в нашій публікації ми розповідали про "Волинянки", яких ніколи не бачили наші читачі, і пропонували наш ТОП-3 забутих версій ЛуАЗів різних поколінь. Крім того, минулого разу наші автоексперти розбирались, що спільного у ЛуАЗ та Audi і заглиблювались в історію, про яку мовчать дослідники. При підготовці статті були використані матеріали музею "Колеса Історії", музею спецтехніки "Портал" та Луцького автомобільного заводу.