«Найкращі пілоти — це ті, хто були піхотинцями і брали участь в боях» - командир взводу безпілотних комплексів «Замок» з Вінниці

Максим з позивним «Замок» служить командиром взводу безпілотних комплексів у одному з підрозділів 120 окремої бригади Сил територіальної оборони ЗСУ. Чоловік приєднався до війська на початку повномасштабного вторгнення РФ. 

Про це повідомляють у 120 окрема бригада Сил територіальної оборони ЗСУ.

«Включив телевізор - там уже вони майже під Києвом. Я так прикинув, що до цієї Вінниці – майже нічого залишилося, треба йти. Все, і ввечері поїхав до ТЦК. Прийшов, кажу, я ніде не воював, в армії не служив. Кажу, строкової служби немає, але якщо я вам стану в пригоді, то забирайте. Вони подивились на мене, кажуть, підеш», - розповідає військовослужбовець.

У перші вечори повномасштабного вторгнення Максим зробив підвал для укриття своєї сім’ї, облаштував його: поставив ліжка, провів опалення, світло. І сказав своєму синові Дані: «Ти за мужика лишаєшся, контролюєш. Тільки десь щось чуєш, зразу в погріб. На тобі вся відповідальність».

Батальйон, де проходив службу «Замок» тільки формувався.

«Нас розкидали по блокпостах на початку, потім вже доформовувалися, і тоді вже ми виїхали на виконання. В нас є такий позивний «Кіт», Рома звати. Коли нас вивезли на блокпости, я попав з ним в одну групу, він був старший блокпоста. І він каже: «А ти будеш замом. І все так, замок, ну бо заступник, зам, замок, так щось воно вліпилося».

Вперш Максиму довелося зустрітися з ворогом під Бахмутом. Після цього боєць переосмислив власне ставлення до бойових дій. 

«Взагалі, я не розумів, як це і що це. Думав, що там все так класно. Патріотизм, романтика. Ми ж такі рекси, ми там готові вбивати. Там все буде чітко. Та поки зайшли туди – паніка, страх. Перший стрілецький бій. Досвіду не було ніякого, зв'язку там не було. Типу, ми не розуміли, чи заберуть, чи не заберуть; поміняють, чи не поміняють. І взагалі, чим це закінчиться. Хлопці, які були тоді зі мною, деяких зараз вже з нами немає... Перший день ми там якось протрималися. Вже почало сіріти. Ну, діло до темноти. У нас не було навіть тепловізорів, тоді ж взагалі напряжно було. І ми прощалися. Типу, думали, що вранці вже не зустрінемось. Та зустрілися. І вранці встали, добрий ранок. Знов на позитиві. Ну, і вийшло. Не всі цілі, але всі живі, все супер. Тож, розуміння, що я там воїн і рекс, це до першого бою», - розповідає воїн.

Чоловік розповідає, що ставлення до війни на початку і за кілька років змінилося. Якщо раніше пишався, одягаючи форму ЗСУ, то згодом згадувати про пережиті бої не хочеться. Про один з протистоянь з ворогом «Замок» розповідає так:

«Коли вони радєйці почули, що стрілецький бій зав'язався, прям вплотну. Якось так вийшло, чи вони підійшли, чи вони там були, ми не розуміли. Дуже густа зелень була в посадці. Ми раніше літали там, прямо над ними, і на зумах, і з усіх сторон, і ночними, і ми не бачили їх. Ну, вони немає, а там по рації передають, що йде дійсно стрілецький бій. Потім я призумився, якраз був на позиції, і просто бачу кущ захитався. Вітру немає, а один кущ хитається. Я роблю доповідь, і наші ударники вилітають. Він б'є цей кущ, а там вибігає чоловік з 15, мабуть. Вони повибігали, там кілзона є, частина вирубаних посадок, повністю відкрите поле».

Найкращі пілоти — це ті, хто були піхотинцями і брали участь в боях, - впевнений «Замок».