Московські попи продовжують працювати на війну: новий приклад співпраці церкви та окупантів

Військова форма замість ряси, автомат і рупор – замінив кадило й хрест. Там слово Боже більше не лунає, а заклики до вбивства вже за честь.  Ми раніше показували, як окремі священнослужителі РПЦ перетворили храми на тилові бази та пропагандистські майданчики для підтримки так званої «СВО». Сьогодні продовжуємо нашу серію викриттів, розповідаючи про тих, хто перетворив церкву на інструмент війни. Мова йде про ще одного московського попа, чия «служба» давно вийшла за межі духовності.

Протоиєрей Валерій Суворов: «Zа Россию!» і благословення окупантів

Суворов Валерій Іванович — громадянин РФ, керівник відділу по взаємодії зі збройними силами та правоохоронними органами Архангельської єпархії, секретар Архангельської митрополії РПЦ. Замість духовної місії він активно працює у військово-пропагандистському напрямку:

• вітає учасників пропагандистських концертів «Zа Россию!»;
• проводить молебні під час зустрічей російських військових, які повертаються зі служби на окупованій території України;

• бере участь у форумах та заходах, де відкрито прославляють «героїв СВО»;

• звітує про «активну допомогу учасникам СВО» з боку духовенства та мирян Архангельської митрополії;

• з’являється на подіях на кшталт зустрічі пропагандистського поїзда «Сила в правде».

Його діяльність — черговий доказ того, що структура РПЦ є невід’ємним елементом воєнної машини Кремля.

РПЦ та УПЦ МП — різні вивіски, а як щодо мети?

В Україні, попри офіційні заяви про «самостійність», УПЦ МП неодноразово потрапляла у скандали, пов’язані з підтримкою російської агресії: від зберігання в храмах ворожої символіки та агітаційних матеріалів до збору інформації для окупантів. Такі випадки, як діяльність Суворова чи Ушакова в Росії, допомагають зрозуміти, що маємо справу з єдиною системою, яка діє за однаковими методичками як у РФ, так і на території України. Коли священники перетворюються на капеланів окупаційної армії, а церква — на інструмент мобілізації, збору коштів і поширення ворожих наративів, вона перестає бути духовною інституцією та стає частиною військово-пропагандистського апарату. Для України це сигнал: ми повинні бути максимально уважними до тих, хто, прикриваючись рясою, може працювати на інтереси держави-агресора. Це лише одна ланка великого ланцюга. Ми продовжимо показувати, хто насправді служить у московських вівтарях. Попереду нові імена та історії…