Батько і син разом воюють у 120-й бригаді з Вінниччини: історія, написана життям

Вони працюють із дронами, які замінюють цілі групи піхоти. Група комунікацій Регіонального управління Сил територіальної оборони «Південь» опублікувала історію батька та сина, які боронять Україну в лавах 120-ї окремої бригади ТрО Вінниччини. Олександр на позивний «Хохол» у строю з перших днів повномасштабного вторгнення. За його плечима – бої на Донбасі та важкі бойові виходи на Харківщині (Стариця, Вовчанськ). Головна мотивація Олександра завжди була чіткою – захистити кохану дружину та родину. Андрій мобілізувався на початку 2025 року. Батько зробив йому відношення у свою частину, щоб особисто передати знання з виживання на ЛБЗ. Побратими над позивним довго не думали, сказали «будеш Хохол-молодший!». Опанувавши саперну справу, Андрій уже за кілька місяців виконував бойові завдання на складних ділянках Вовчанського напрямку. Літо 2025–го стало для нього іспитом: нескінченні виходи на мінування під постійним наглядом ворожих дронів. «Коли вибратись з позицій було дуже важко через брудне небо доводилось сидіти в укриттях по декілька днів і відстрілювати ворога. А вони лізуть і лізуть. І їх дрони постійно дзижжать над головою», – ділиться Андрій. Батько спостерігав, як син змінюється. Зникала юнацька легковажність, натомість з’являлася та сама «військова костинка». Андрій заслужив повагу підрозділу не через авторитет батька, а через власну надійність у бою. Сьогодні це воїн, який чітко знає: «Ніхто не кине, ніхто не відступить». «Як батько, я би взагалі не хотів щоб син служив. Він же моя кровинка, завжди для мене буде дитиною Але як чоловік розумію, що захист свого - це справа честі. Тому зробив усе можливе щоб його тут нормально прийняли», - каже Олександр. Після переформування батальйону в батальйон безпілотних систем, їхня служба стала високотехнологічною. Олександр координує забезпечення підрозділу. Андрій опанував роботу з безпілотними системами та логістику в зоні активних бойових дій. Тепер вони працюють із дронами, які замінюють цілі групи піхоти. Дистанційне мінування та доставка вантажів під обстрілами – це їхня щоденна робота. Спільна діяльність батька й сина – це симбіоз розсудливості та оперативної зухвалості. Кожен успішний вихід наземної платформи, що витримала удар і повернулася, для них – особиста перемога. Вони знають: кожна виконана задача наближає момент, коли вдома їх зустріне дружина та мати, яка зараз чекає з фронту одразу двох своїх найрідніших чоловіків.